Марті - Тіні Системи , Марті

Зала була затемнена. На великих моніторах мерехтіли потоки даних, схеми, аналіз загроз. В повітрі відчувалася напруга, яка завжди передувала великим операціям. 

Олекса стояв перед командним столом. Перед ним — проекція міста, де червоні точки позначали потенційні загрози. 

— У нас «Код Чорний», — голос офіцера був холодним і беземоційним. — Готується теракт у секторі 17. 

Олекса уважно слухав. Його мозок швидко обробляв інформацію. 

— Що ми знаємо про ціль? 

Офіцер перегорнув кілька сторінок на планшеті, і на головному екрані з’явилося зображення: чоловік середнього віку, шрам через праву брову, темне волосся. Підпис: «Фенікс». 

— Лідер групи радикалів, які вважають, що можуть підірвати Систему зсередини, — офіцер говорив швидко. — Вони діють автономно, без зв’язку з іншими осередками. Їхній план — підірвати центральну енергетичну станцію. Якщо їм це вдасться, місто зануриться в хаос. 

Олекса вдивлявся в фото. У нього не було відчуття злості чи ненависті. Він просто отримав наказ. 

— Ліквідувати? 

Офіцер на мить замовк. 

— Ти не можеш просто знищити їх. Нам потрібна інформація. 

Олекса кивнув. 

— Я отримаю її. 

— Вирушаєш через три години. Повний допуск до ресурсів. 

Зал наповнився тихими голосами офіцерів, що координували операцію. Олекса вийшов у коридор. 

Його серце билося рівно. 

Він не питав, чи ці люди справді винні. Не сумнівався в мотивації Системи. 

Він був ідеальним солдатом.

Олекса йшов вулицею сектора 17, заглибившись у натовп. Його обличчя залишалося нейтральним, очі швидко сканували перехожих, підсвідомо звіряючи їх з базою даних. 

Він був непомітним. Таким, яким його створили. 

Через вбудований вухний імплант голос офіцера дав короткий сигнал: 

— Контакт виявлено. Вулиця Прайм, точка збору «Тінь». 

Олекса відхилився ліворуч, занурюючись у лабіринт вузьких проходів між старими будівлями. Тут не було камер. 

Він знайшов місце зустрічі — напівзруйновану кав’ярню, де не було вивіски, лише приглушене світло. Він зайшов усередину, одразу відчувши, що за ним стежать. 

— Новий клієнт? — запитав низький голос. 

Олекса озирнувся. Перед ним стояв високий чоловік у довгому пальті, худорлявий, з напруженим поглядом. 

— Я шукаю «Фенікса». 

Тиша. 

За столами сиділо кілька людей. Усі вони виглядали так, ніби жили поза законом. 

— Ти не схожий на наших, — нарешті промовив чоловік. — Але ти знаєш ім’я. 

Олекса сів. 

— У мене є пропозиція. 

Чоловік на мить замислився, потім кивнув і махнув головою, запрошуючи Олексу слідувати за ним у підвал. 

… 

Під землею було тісно, пахло старими фільтрами й порохом. На стіні висіли карти міста. 

— Ми знаємо, хто ти, — промовив голос із темряви. 

Олекса повернувся. 

Чоловік, який вийшов із тіні, мав знайоме обличчя. 

— Ми зустрічалися раніше, — сказав той, всміхаючись. 

Але Олекса його не пам’ятав.