Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

     Бум, бум, бум… у кабіні антиграва засмерділо горілим пластиком.

    - Дістав таки гад, - зумер запищав, повідомляючи про пошкодження правого двигуна. Жанна  вчепилася в ручки протиперевантажувального крісла. Якимось бічним зором я побачив, як рука потяглася до кнопки відстрілу катапульти.

     -Тільки не це! - я силоміць відбив її руку від кнопки, потім одним рухом відстебнув ремені безпеки.

    Очі сповнені жаху дивилися на мене.

    - Повір мені, і ми виживемо, - одним поглядом благав я її, відсуваючи руку від кнопки катапульти.

  Заціпеніння у дівчини залишилося, але руку до кнопки вона більше не простягала. Очевидно, вона нас уже поховала. Тим часом за антигравом потягнувся чорний димовий шлейф. Тепер мене вже не вчасно свердлила інша думка. Чому…

Другий двигун ледве тягнув димлячу машину. До «квітучої лисиці» залишалося всього не більше півкілометра. Винищувачі припинили обстріл, мабуть запитуючи командира про свої подальші дії. Отримавши наказ вони знизилися і, взявши антиграв у кліщі, почали летіти поруч, щоб простежити куди він впаде. Було видно навіть пілотів в захисних шоломах.

     - Їй водила! - почулося в моїх навушниках, вони зв'язувалися зі мною на частоті антиграву. Голова в шоломі повернулася в мій бік, пілот жестом показував, щоб я слухав.

  Я й так чув його. Відкрити люк у рубанути по ньому зі свого «магнуму». Ось тільки чи проб'є він броньований корпус літака.

     - Водила ти що обос…, - ніби почувши мої думки…,- ти не надумай палити по нам з твоєї пукалки, рознесемо на шматки. Дула кулеметів були направлені в мій бік.

     - Ну, я водила, а що вам му... треба? - дружний сміх почувся з навушників.

     - Нам треба побачити, як ти здохнеш. І забрати твої останки для впізнання.

     - Останки чи труп?

     - Ми подумаємо, у нас до того як ти перекинешся ще є кілька хвилин часу. – Гоготіння почулось в навушниках.

     - Так я вам потрібен живий або мертвий, - я вирішив прояснити головне питання, що цікавило мене.

     - Ти нам му... не потрібний ні живий, ні мертвий. Але жива шкура дорожча, у вухах знов почувся сміх обох пілотів.

    Сволоти попалися б мені в іншому місці.

     - Так може мені подушку підстелите, щоб шкуру зберегти. - Сміх у навушниках посилився.

     - Підстелимо не сумнівайся, - у розмову вступив другий пілот, - ти прав своє корито на воду і сади носом до берега, може  виживеш. Між джунглями виднілася затока що глибоко врізалася в тіло острова з широким піщаним пляжем. Тепер зрозуміло, що пілоти задумали.

     До заростів «мишулока» залишалося лише сотня метрів.

    — Час, — сказав я собі. Смикнувши ручку набору висоти антиграва, змусивши двигун завити в передсмертній агонії, я все-таки злетів у висоту метрів на п'ятдесят і піднявся над кабінами винищувачів. Зараз подивимося, наскільки міцна ваша броня.

    Кулемети на винищувачах захлинулися, собачим гавкотом, але було пізно. Кулі прошили порожнечу. Я тим часом поливав кабіну одного з льотчиків вогнем із «магнуму». Добірний мат пролунав у навушниках. Плафон винищувача спершу тріснув, потім розлетівся на дрібні шматки. Душа співала. Дякую вам конструктору, що створили таку чудову зброю. Ще мить і від льотчика нічого не залишилося. Тепер матом лаявся лише один пілот. Його кулемет уже брав у мертве перехрестя мій антиграв. Відстебнувши свої ремені безпеки, вибиваю вхідний люк з боку дівчини та виштовхую її з апарата. Наступної долі секунди вивалююся сам з іншого боку. Ще за секунду кулемет винищувача розніс антиграв на шматки. Ми разом з уламками антиграва врізалися в поролоновий світ.

      -  Доповідає пілот винищувача нуль два, Рузус, - в головній рубці мілутійського крейсера

прозвучав голос пілота винищувача, - антиграв з порушниками знищено, залишки апарата з усім вмістом впали в зарослі  місцевої хижої рослини під назвою «мишулок». Пілот апарата нуль один загинув, чекаю вказівок.

      -  Що за рослина так, - генерал звернувсь до оточуючих.

      -  Це хижа рослина яка з’їдає все що потрапить до неї, органіку, тварин що необережно

 підходять поласувати гарними квітами. Її ще називають повільним монстром. - Доповів перший помічник.

       -  Звідки інформація?

       -  З бази даних геолого розвідувальних експедицій і нечисленних експедицій по вивченню біологічного різноманіття, які в свої більшості зникли.

       -  То ви вважаєте що в наших порушників нема шансів вижити.

       - Так, з тих даних що ми маємо дев’яносто дев’ять відсотків.

       -  Сповістіть спостерігача, нехай декілька діб подивиться на цю рослину.

Пілоту дали відбій і він повернувсь на корабель.

       -  Що ми тут робимо? – Генерал вилаявся і покинув рубку корабля.

                              ***       

   Світло померкло і свідомість залишила тлінне тіло. Скільки ми пролежали в поролоновому середовищі «мишулока» невідомо. Отямився я від задушливого, але,  дуже приємного запаху. Розплющив очі, кругом абсолютна темрява. Промацавши навколо себе  виявив що лежу в чомусь дуже м'якому і водночас пружному. Тіло обплетене якоюсь павутино-образною гидотою, машинально починаю здирати з себе, вийшло. Павутина хоч і була приклеєна але, відривалась і здавалось щось витягувала з тіла. Жахливо боліло, однак іншого виходу не було. Добре що хоч живий. Зразу виникла думка про Жану.

       -  Шот, треба вибиратись та шукати дівчину. - Однак тривога не відчувалась, значить дівчина жива.

  Уважно придивившись до темряви, трохи звиклими очима, помічаю над собою невелику дірку в яку пробивалося денне світло. Дякую провидінню, я живий, і неушкоджений.

    Але я не один, треба знайти дівчину. Я старанно запрацював руками і за декілька  хвилин вибирався нагору. Вся рослина була вкрита дрібними пружними і сильно запашними квітами. Ось звідки запах. Але ефір, який виділяли квіти, тільки додавав сил. Як по м'якому килиму почав шукати місце, куди провалилася дівчина. Півгодинні пошуки дали результат. Знайшовсь невеликий отвір у суцільному покриві квітів. Впірнувши як у вир на великій глибині я виявив дівчину. Вона була жива. Рівне дихання свідчило - спить.