Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

Шоста частина

     -  Це просто, вони мало рухаються та відповідно витрачають мало енергії. А їжу їм приносить молодь. Лежебоки фактично.

      -   Уявляєш, вони не знали математики. Я їх навчив геометрії алгебри... Найстаріші з них настільки захопилися обчисленнями, що забули навіть про їжу, схуднули на кілька десятків тон. Ці красені мої друзі. - Тим часом красень, в черговий раз, клацнувши зубами, і зрозумівши, що їжа недоступна поплив полювати на мухфаундлерів.

     - Вигадуєш ти все, - Жанна відвернулася. Навряд чи вона мені не повірила. Я все одно продовжив екскурс в історію тваринного світу Етаї.

     - Біхозаври потопили всі надії переселенців на морський флот. Невеликі кораблі вони просто топили, а в величезних пошкоджували гвинти. Коли вчені взяли на дослідження їхні зуби, то в них виявили велику кількість мілуїту. А милут як ти знаєш найтвердіша відома  речовина в галактиці. Це відкриття дало поштовх до розробки милутових шахт. Але все одно до найбільших покладів милуту на морському дні біхозаври нікого не допускають.

    Вдалині з'явилася берегова лінія великого острова. У міру наближення почали промальовуватись контури високих гір укритих шапками хмар. Частина острова виявилась вкритою непрохідними джунглями з вкрапленнями рідких  галявин вкритими чимось білим схожим на розлите молоко.

     - Краса невимовна, - захоплення дівчини межі не було, вона розглядала острів через збільшений голографічний екран. – А що це за галявини, якість вони дивні ліс, ліс і галявина.

     - Місцева флора та фауна вивчені лише на кільканадцять відсотків. Фактично незвіданий дикий ліс з невідомим тваринним та рослинним світом і дуже агресивним, зникали цілі експедиції. А це не галявина, це цікава рослина «мишулок» вона з’їдає все що потрапить на її поверхню або опиниться біля неї. Ті хто вижив в лісі називають її монстром, одне щастя вона дуже повільно рухається.  Рослина хижак, вона як повільний черв’як, з’їдає все на своєму шляху. - Я свого часу став на заваді перетворенню планети,  і знищенню хижих та  дружелюбних рослин і пишаюя цим. Мені тільки не вистачає дванадцяти відсотків від загальних інвестицій, щоб взяти над планетою протекторат. - Жаль буде покидати планету власником, якою ти щойно мало не став.

    - Ти хочеш сказати, що ти маєш тридцять вісім відсотків планетарних активів.

    - Тридцять вісім відсотків та чотири десятих.

   Вона з подивом подивилась на мене.

    - Але у ... - наполегливий зумер раннього оповіщення перервав її на півслові. Радар далекого виявлення показував дві точки що  на великій швидкості наближалися до антиграву. Все-таки вони до нас дісталися. Спокій польоту закінчився. Розшифрувавши дані щодо об'єктів, комп'ютер висвітлив результати на екрані монітора. Малі планетарні перехоплювачі, я їх одразу впізнав. Маючи сильне озброєння та малі розміри, вони були незамінними у бойових планетарних конфліктах. Стерв'ятники їх так називали. Сховатись від стерв'ятників можна, але втекти на антиграві неможливо. Збільшивши до максимуму швидкість я направив його на скельний масив, що виступав в океан. Це був єдиний шанс першими долетіти до скель і там сховатися.

Шалена гонка тривала кілька хвилин. Двигуни антиграва натужно вили, видаючи максимальну потужність. Вібрація трясла апарат погрожуючи розвалити його на частини. Але ми вигравали, скелі що стирчали прямо з моря, були вже поруч.

    Побачивши, що жертва йде, винищувачі відкрили ракетний вогонь. Дві ракети наближалися на шаленій швидкості. Комп'ютер кричав аварійною системою про небезпеку. Дівчина побіліла з жахом дивлячись на дві точки вжавшись в перевантажувальне крісло.  Я перевів апарат в ручне управління. Головне, щоб вона витримала перевантаження, за себе я був спокійний бував і не в таких переробках. Ось і настала черга самому взятися за роботу, благо від ракет я тікаю не вперше.

    Різко перемикаю реверс двигунів. Антиграв зупинився, наче натрапив на невидиму перешкоду. Нутрощі від такого звернення відразу попросилися назовні.

В напів свідомому стані, коли ракети підійшли на мінімальну відстань кидаю антиграв вниз буквально торкнувшись днищем води, наступним рухом вирівнюю машину  кидаючи її в бік. Намагаючись перебудуватися новий курс комп'ютерна система ракет теж заклала круте піке, але було пізно. Ракети не вписалися в поворот і врізалися у скелі. Дві запорошені хмари залишилися на місці вибуху. На винищувачах залишився ще залп ракет і кулемети. Становище трохи поліпшилось. Використовуючи всю свою майстерність почав виводити мережива навколо вертикальних скель. Двигуни антиграва натужно стогнали, коли я вкотре закладав крутий віраж.

      Поки я крутив, віражі винищувачі не змогли дістати антиграв ракетним залпом. два пуски закінчилися безрезультатно. Ракети тільки вибивали зі скель кам'яне місиво. Але льотчики виявилися фахівцями. Вони поділилися. У той час, коли один з них залишився, унизу ганяючись за мною серед скель, другий пішов на висоту, коригуючи пересування свого партнера.

      Нова тактика дала свої результати. Кулеметні черги дедалі ближче прошивали простір навколо антиграва. Почуття тривоги знову почало зростати. Якщо зараз нічого не змінити, чергова кулеметна черга нас просто розірве. І як недоречно в голову почала лізти невчасна і нав'язлива думка, «білі лисиці серед джунглів. Що це таке»?

     Вжик - перша куля пробила крило антиграва, поки без наслідків. Лише вітер свистів намагаючись розірвати крило. Тривога била по мозках молотком.

Чомусь згадались слова.

    - Ви розумієте Мішель, серед джунглів трапляється дивна рослина. Ми його назвали «мишулок». Воно килимом покриває частину джунглів, повністю з'їдаючи всю органіку, а потім впадає в сплячку. Ми саме натрапили на нього в цей час. М'якшої та глибшої подушки я ще не бачив. Ми поміряли, вісімнадцять метрів завтовшки суцільного поролонистого матеріалу. – Ці слова академіка Ванна, першої Етайської експедиції, випливли з глибини пам'яті. Експедиція за невідомих обставин зникла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍