Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

Величезна квадратна голова та довге темно-коричневе тіло приємно контрастували із зеленою глибиною океану. Повільні та плавні рухи, проте, давали тілу величезну швидкість. Тим часом океанська краса зробила ще одну спробу дістати гравілет. Туша знову викинулася з безодні океану. Величезний рот, усіяний кількома сотнями висунутих уперед блискучих зубів, люто клацнув за кілька сантиметрів від днища гравілета. Автоматика знову кинула нас у вертикальний стрибок. Десятитонна туша з гуркотом обрушилася назад у океан. Бризки різнобарвним віялом посипалися в різні боки.

Очі дівчини горіли.

- Я не знала, що на нашій планеті мешкають такі риби.

- Це не риба, це біхозавр. Споконвічний мешканець і справжній господар водної частини планети.

- Не хотіла б я потрапити на сніданок до цього монстра. – Дівчина розглядала як плавно та граціозно туша біхозавра пливла у воді.

- Ти не помітила, що на планеті зовсім немає кораблів, які плавали б по воді? Оскільки поверхня планети на дев'яносто відсотків покрита водою, логічно було б припустити, що в першу чергу повинні розвинутися різні плавальні засоби. Але їх нема.

На морській гладі немає жодного судна. Жанна зморщила свій невеликий ніс у роздумі.

- Який сенс виробляти кораблі, коли вже готові чудові літальні апарати? Хоча б такий як наш.

- Нас ще можна пересувати повітрям, а важке обладнання для гірничих розробок? Його зараз перевозять повітрям, витрачаючи величезні гроші.

- Які осідають у тебе в кишені, - не втрималася дівчина. Всім було відомо, що монополія на планетарні перевезення належала мені.

- Ти можеш підколювати скільки завгодно, але переміщувати вантажі повітрям почали тільки тоді, коли переконалися що морський шлях повністю закритий цими милими створіннями.

- Ти хочеш сказати що, потрапивши у воду у нас немає жодного шансу врятуватися?

- З невеликої історії освоєння планети тільки одній людині, яка зазнала аварії над океаном, вдалося вибратися живою з води.

- Не здивуюсь, що цим щасливчиком виявився ти.

- Уяви собі, - я кивнув головою, - ці монстри винесли мене з води цілим і неушкодженим.

- По-моєму ти все брешеш, - Жанна посміхнулася своєю чарівною усмішкою.

- Можливо, я трохи і фантазую, бо я зустрівся з більш старими особинами. Цей молодий і ще дурний біхозавр, років через двісті, він трохи постаріє і порозумнішає. Дорослі особи в основному лежать на мілководді і віддаються філософським роздумам. Уявляєш, величезні туші лежать на мілководді і базікають, вони вміють читати думки. Я мало не потонув, намагаючись докричатись до цих товстошкірих чудовиськ. Вже в напівнепритомному стані намагався порозумітися з цими лежнями жестами, плескав у долоні, кричав під водою, аби вони звернули на мене увагу. І ти не повіриш, один із них зрушив з місця, лише тому, що я зобразив лайливий жест, вони подумали, що я їх ображаю. І витягли мене на мілину, а самі почали радитися яке покарання мені придумати. Зрештою, їхня суперечка перейшла на абстрактні теми, і про мене забули. Я прожив з ними три роки. - Вдавшись до спогадів, я кілька хвилин мовчав.

- Так, але я відволікся. Мозок у біхозавра все їхнє довге життя розвивається разом з тілом. Якщо тіло у літнього біхозавра досягає сімдесяти метрів у довжину і сотню тон у вазі, то в

такому тілі мозок виростає до метра в діаметрі та сто п'ятнадцяти кілограмів у вазі. Він по ефективності швидкодії обчислень перевищує навіть деякі сучасні комп'ютери. – Я знову вдався до приємних спогадів.

- Добре, бреши мені складно, як прогодувати таку тушу?