НМ - Нічні тварі , НМ

Ева, сидячи поряд із Єгором, дивилася на вогонь, а її думки поверталися до всього, що відбулося. Вона не могла повністю усвідомити, що саме вони пережили, але в її серці було лише одне бажання — більше не боятися і не дозволяти жодним темним силам керувати їхнім життям.

— Вони більше не повернуться, — сказала вона тихо, з усвідомленням того, що всі ці нічні тварі стали лише спогадами.

Джон кивнув, хоча його обличчя залишалося серйозним.

— Але ми повинні бути готові до нових викликів, — додав він, поглядаючи в темряву лісу. — Світ не став менш небезпечним, навіть якщо ми виграли цю битву.

Ліка взяла слово:

— Але ми перемогли не лише ці тіні, ми перемогли себе. Те, що ми пройшли разом, показує, що ми здатні витримати все. Ми залишимо це минуле позаду, але це не означає, що ми будемо спати на лаврах. Ми повинні рухатися далі, будувати своє майбутнє, і воно повинно бути світлим.

Ната, що мовчала до цього моменту, посміхнулася і подивилася на кожного з них. Її очі наповнилися спокоєм і впевненістю.

— Ми вже змінилися, і навіть якщо цей шлях ще не закінчено, ми готові до всього. Якщо ми зможемо боротися разом, ми будемо непереможні.

Знову все затихло на кілька хвилин, і тільки шепіт вітру порушував тишу. Вогонь поволі згасав, але разом із ним розвіялися і всі страхи, які вони відчували раніше. Тепер вони були не просто друзями, а справжньою командою, яка здатна подолати будь-які труднощі.

Віка, що сиділа поруч із Лікою, виглядавала задумливою, але її очі відображали новий погляд на життя.

— Що тепер? — запитала вона. — Чи є у нас план?

Єгор подивився на неї, злегка посміхнувшись.

— Ми ще не вирішили. Ми можемо повернутися додому або продовжити шукати те, що нас чекає. Але ми вже знаємо, що це все не просто так. Тому наступний крок — це тільки наш вибір.

Ліка кивнула і додала:

— І ми повинні бути готові до будь-яких змін. Тепер нам потрібно діяти разом, незалежно від того, що на нас чекає далі.

Як вони не дивилися на це, усе було пов'язано з їхнім наступним кроком — вони були готові до всього. І хоча перед ними було ще багато невідомих, вони вже не боялися йти вперед.

Темрява почала відступати, і світло на горизонті обіцяло новий день. Вони піднялися, і хоча відчуття втоми було на обличчях кожного, вони знали, що цей день буде іншим. Вони більше не були людьми, що випадково потрапили в смертельну пастку. Вони стали тими, хто виборов свій шлях назад і відновив свою силу.

І, незважаючи на всі труднощі, вони вирушили вперед, знаючи, що разом вони зможуть впоратися з чим завгодно. І хоча попереду було ще багато, їхній дух був непохитним. Вони були готові до нових випробувань.

Настав новий день, і разом вони рухалися вперед.

Вони йшли через ліс, і навіть при світлі дня все виглядало незвично, як після бурі. Вітри шурхотіли в деревах, і хоч не було темряви, у повітрі все ще панувала напруга від пережитого. Справжній спокій ще не настала, але вони були готові йти далі.

Джон першим порушив мовчання.

— Нам варто знайти ще хоч якусь інформацію. Тіні не зникли самі по собі. Ми могли лише на деякий час їх відсунути. Потрібно дізнатися, як цього уникнути на довший термін.

Ната кивнула. Вона, звісно, не сумнівалася в його словах. Вони лише почали розуміти, що для того, щоб остаточно вирішити проблему, їм треба знати більше. Після того, що сталося, не можна було просто повернутися до нормального життя. Що б це не було, це не було звичайною пригодою.

— Можливо, ми знайдемо ще якусь старовинну книгу чи залишки якихось ритуалів, — сказала Ліка, дивлячись вперед, на хмарне небо. — Ми вже бачили, що ці створіння не просто так. Щось чи хтось за ними стоїть.

Єгор відчув цей невизначений, але все ж присутній страх, який досі не відступав.

— Не можливо забути про те, що сталося. Мені здається, ми стали частиною чогось набагато більшого, ніж просто порушення нічного спокою. Це все, немов, пазл, і кожен з нас тепер тримає частину цієї головоломки.

Ева, яка йшла поряд, зупинилася на мить і глянула в очі кожному з них.

— Тіні можуть повертатися. Вони можуть мати свої власні плани. І якщо ми не зупинимо їх зараз, ми не знатимемо, що станеться далі.

Віка, що йшла віддалено від інших, застигла. В її погляді було щось відчутне. Може, сумнів чи біль. Вона також розуміла, що кожен наступний крок може бути небезпечнішим, ніж попередній. Вона завжди була готова до боротьби, але зараз це було не так просто.

— Я згодна. Нам треба бути дуже обережними, — сказала вона, поправляючи свою куртку. — Все змінюється, і не завжди на краще.

Їхня група продовжувала шлях, і, хоча вони йшли вперто і цілеспрямовано, кожен з них відчував, що вони тепер на порозі чогось великого. Це більше не була просто подорож — це була битва за виживання, що триватиме до тих пір, поки не буде знайдено остаточного рішення.

Тепер вони знали, що темрява в лісі не є простою нічною тишею. Це був виклик, який вони повинні були прийняти. І хоча шлях був тернистим, у кожному з них була відчутна рішучість. Вони були готові дійти до кінця і, як би не було складно, залишити позаду все, що намагалося їх зупинити.

Але перед ними було ще багато питань без відповідей, і їм необхідно було знайти ключі до цих темних загадок, перш ніж вони знову зійдуть на новий шлях.

І хоч вони вже відчували підтримку один одного, попереду був ще один виклик — знайти справжній спокій і перемогу над тим, що колись було людським, але тепер стало сутністю ночі.

Вони рухалися все далі вглиб лісу, і хоча сонце висвітлювало їхній шлях, темрява досі залишалася непередбачуваною. Кожен з них усвідомлював: перемога над тінями не була кінцем їхнього шляху. Ні, це був тільки початок.