Олександр Юрійович Есаулов - Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов

таки зрушила з місця. Залишаючи подряпини на кам’яній підлозі, велетенське тіло дракона повільно рушило за вантажівкою.

— Давай, Табуле! Натискай! Давай!! — горлав Блостер. — Пішов! Давай!

Мадингма спробував розправити крила, але і з цього в нього нічого не вийшло — заважали стіни та стеля печери. Було б погано, якби Мадингма зміг скерувати вогняний струмінь чи субзвук назад, у бік лапобігу, але цього він зробити не міг. Табул, упевнившись, що йому субзвук не загрожує, спокійно робив свою справу. Він увімкнув фари і впевнено працював важелями. Коли жука перетягували через першу перегородку, Блостер більш за все боявся, чи витримає трос. Обійшлося. Табул взяв ліворуч — і лапобіг обійшов стороною груду брикетів, вивантажених годину тому. Блостер час від часу дивився на граваствол, перевіряючи, як іде зарядка. Щойно індикатор показав десять відсотків, він знову вистрелив у Мадингму в антирежимі. Вага його ще зменшилася, і справа пішла ще краще.

— Нормальний хід! — горлав Блостер. — Натискай, Табуле! Газуй!

— Даю! Газую! — луною відповідав водій, уважно вдивляючись у напівтемряву печери.

Другу та третю перегородку пройшли дуже швидко. Як не пручався Мадингма, нічого в нього не виходило, вантажівка була потужніша. Машина повільно, але впевнено тягла дракона углиб печери.

* * *

Лапобіг, керований Аголом, із Резою та Фелелою на борту, з усіх лап мчав у напрямку Виринеї. Агол випустив на своїх шістдесят п'ятих фірмові кігті від Беримура і не скидав швидкість навіть на непрохідних, як здавалося Резі, ділянках дороги. Фелела тільки повискувала, коли машина робила надто великий стрибок чи кренилася так, що, здавалося, ось-ось перевернеться. Агол керував лапобігом майстерно. Він жодного разу різко не загальмував, точно прораховував траєкторію руху, завчасно вгадував круті спуски та повороти, спритно обганяв поодинокі лапобіги та ухилявся від ще більш поодиноких зустрічних машин. Кабіну плавно погойдувало, у прочинене віконце дув м'який свіжий вітерець. Усе б було чудово: приємна компанія, гарна погода, романтична подорож, якби не Мадингма — жахливий, але життєво необхідний жук-дракон, який прокинувся через недбальство, дурість та захланність. Благо у кількості більшій, ніж потрібно, перетворювалося на зло і навіть на саму смерть.

Фелела припинила повискування, довірившись Аголу-водію, і задрімала на широкому зручному задньому сидінні. Агол мовчав, замислившись, а Реза не наважувався перервати мовчання. Першим заговорив Агол:

— Ех! Був би вдома Оброра! З ним можна було б домовитися про парингею.

— Що означає домовитися? — не зрозумів Реза.

На задньому сидінні розплющила очі Фелела та прислухалася до розмови.

— А хіба дракон не загрожує також і Виринеї? — обурилась Фелела. — Він же може літати! Невже це не зрозуміло?

— Не все так просто… — пробурмотів Агол. — Доки це дійде до самої печінки мера Виринеї, його замів і інших, хто при владі… А Мадингма чекати не стане!

Агол трохи помовчав, а згодом продовжив:

— Час, Фелело, це єдина штука, котру не можна ні стиснути, ні розтягнути. Час, він і є час. Його бракує, а годинник цокає. Місто втратимо — де жити будемо? Розбредемося по планеті нікому не потрібними чужинцями. Сьогодні ми, завтра виринійці… А все тому, що і в нас, і в них при владі багатії, а вони завжди думають лише про себе та свої кишені. Де наша парингея? Продана мером! Він утік подалі, а ми залишилися усе це розгрібати. Чи буде справедливо, якщо мером знову стане якийсь багатій, який купить голоси виборців на чергових виборах? А то і старий повернеться — і привласнить все, що ми зробимо! А ми з тобою, чесні, не боягузи, які приборкали дракона, залишимося ні з чим? Замисліться над цим!

— Що ти пропонуєш? — запитала із заднього сидіння Фелела.

— Сам ще не знаю, — ухильно відповів Агол, — треба думати… Добряче думати… Зараз головне — добути парингею, а далі побачимо.

У кабіні знов запанувала тиша. Реза та Фелела обдумували те, що сказав їм Агол. «Хто його знає, — думав Реза, — може, Агол і має рацію? Може, настав час навести лад в Асьії? А якщо не ми, то тоді хто? Тоді нікому… Усі злодії! Злодії й негідники! Думають лише про себе! Мабуть, я пристану на пропозицію Агола. Він стане мером, а я його заступником. Разом ми наведемо лад у місті». І хоч Агол ще не робив жодної пропозиції, Реза вже достиг, як ліловий плід фліко-фляка.

А Фелела мучилася сумнівами: «Погодитись? Але мер ніколи мене не ображав. Навіть симпатизував… Таємно, під столом, коли ніхто не бачив, долоньку пестив… А яким буде новий? А якщо я йому не сподобаюсь? А якщо вижене з роботи? Агол? Може, і Агол. Зараз він гарний, але влада — як жінка. Одним рухом, одним поглядом вона може зробити з негідника героя, і навпаки. Не знаю… Ой, не знаю… Смутна година… Все нестійке, незрозуміле, непевне…» Вона так і не прийняла рішення, відклала його на потім, мудро розсудивши: відповідати треба лише на ті питання, які потребують негайної відповіді.

З високого горба Виринея несподівано відкрилась уся й одразу. Аголу подобалося це місто, по-домашньому затишне й добре. Виринеї поталанило — дракон Крейдер для свого лігва обрав дуже красиве і зручне місце, на березі великої ріки, багатої на просторі піщані пляжі та рибні місця. Багатьом подобалось красень-місто, тому вартість осель і навколишньої землі постійно зростали. А там, де ціни ростуть, дуже швидко з'являються ті, хто бажає на цьому заробити. Поступово все до своїх рук прибрали кілька вельми поважних громадян. Звісна річ, коли до рук потрапляє земля, тоді у ці ж руки переходить і влада. Мер міста був наче й обраний жителями міста, та тільки ті вибори були без вибору, бо більша частина міста була розташована на його землі. Крейдер також став власністю мера — і відтоді вся Виринея потрапила до нього у довічну залежність.

Оброра, з яким Агола познайомили давно, у мерії не працював, хоча із мером був у добрих стосунках. Огрядний, кругловидий, вуха зухвало стирчать на маківці, швидкій у рішеннях і різкий у словах та думках — цей молодий політик подавав надії. Принаймні, таким він був кілька років тому. Час від часу Агол з ним зустрічався і потай заздрив, як швидко Оброра увійшов до вузького кола господарів міста. Ті посміхалися та кланялися один одному при зустрічах, але насправді тільки й шукали можливості поставити підніжку чи, як казали на Масябосі, — почухати друга за вушком. Саме тому Агол був не певен у своїй місії. Чи захоче Оброра просити парингею у мера? — ось у чому було головне питання.