Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

– Не плач, маля, давай втішу! – щедро розсміявся хтось дуже хоробрий.

Примружившись, Анна навіть голови не повернула на голос. Тільки небезпечно смикнула кутиком губ у натяку на посмішку.

– І якому перукарю я зараз радитиму зубних справ майстра? – Поволі сказала вона.

У руках жінки спалахнуло заклинання. Зелене полум'я відбилося в сірих очах диявольськими іскрами, збираючись у пальців фарбою темряви.

Веселощі в таверні миттю зійшло нанівець. Нещодавні браві вояки почали завбачливо сповзати під стіл. З-під найближчого жалібно пискнули:

– Це ж заборонене заклинання!

Цінне уточнення було відзначене поблажливою ​​посмішкою.

— Ну, у вас же тут свобода від будь-яких законів, — тихо й дуже похмуро нагадала вона.

Бажання негайно заземлитись, виявилося заразним для більш ніж половини відвідувачів таверни. Дурнів з імунітетом виявилося небагато, хоча й вони були.

За кількома столами навіть розмова не перервалася, ще за одним, що знаходиться наприкінці зали, навпаки, пожвавилася, посипалися ставки. Але не серед аудиторії, що сховалася під столами, ні серед більш стійких і пошарпаних життям не знайшлося відвертого ідіота. Атакувати заради гри некроманта, здатного створити й утримати таке чарівне плетіння ніхто не ризикнув. Заради справи – з дорогою душею, а от заради забави надто непевно. Останнє якось засмутило столик, де збиралися зірвати куш на ставках.

– Ну? – вкрадливо поворухнувши пальцями, змушуючи магічне плетіння розростись, промовила Анна.

Не те щоб позапланова стрижка так сильно засмутила жінку. З її роботою періодична стрижка була звичайною справою. Просто ось сьогодні їй гостро потрібно було зірвати злість і горе-метальник дуже вдало потрапив під руку.

Залишилось його знайти.

Знайти й тоді…

Губ торкнулася однобока крива усмішка, що відбилася в сірих очах вістрям зіниці.

Всього одна дрібниця – справжня нісенітниця, але цієї краплі виявилося достатньо, щоб чаша переповнилася.

– Та це химера! – несподівано осяяло когось із глибокого підстілля.

– Ні, – машинально сахнулася Барс, мимоволі напружившись.

Цього їй лише не вистачало.

Роздратування і злість миттєво розвіялися під шквалом зацікавлених поглядів. Як би не хвалилася, зовсім дурепою вона ніколи не була. Навести невеликий непорядок і задати гарної прочуханки деяким вона могла, але з усіма і відразу їй не впоратися.

«Кіран, щоб тобі луснути!» – Подумки спробувала вона дотягнутися до брата.

– Точно, химера! – пролунало з-під третього столу від вікна, звідки з'явилася спершу волохата лапа з якимось каменем, котрий світився примарним блакитним світлом, а потім і не менш волохата голова. Єдине, що дозволяло пізнати в ній саме обличчя – ніс, кінчик якого виступав над пишними вусами, виглядаючи з-під розпатланого волосся.

Цей радісний впевнений вигук миттю підбадьорив партію глибокого підстілля. Загуркотіли стільці, котрі почали поспіхом відсувати, над столами з'явилися перші пики різного ступеня пом'ятості. Це вже був ризик не заради забави, а ризик заради добрих грошей. У цивілізованому світі химер захищали закони, а от у тіньовому за них все ще можна було отримати непогані суми. І не завжди за живих, на голову окремо також можна було знайти покупця. Нехай заплатять менше, але тіло химери залишалося досить зручним посудом у багатьох ритуалах.

Розуміючи, що справи кепські Анна ворухнула пальцями, паралельно з утримуваним, сплітаючи ще одне заклинання. Найпростіше, але досить ефективне.

Слідом за відсунутими стільцями загримів посуд. Підстрибуючи на тарілках, першими в повітря злетіли вилки та ложки, за ними кухлі та нарешті таці.

Лисий здоровань, що вже майже вибрався з-під столу, з пересторогою покосився вгору. Якраз над ним зависла його ж кухоль з недопитим елем, котрий тонким струмком побіг на маківку найманця. Лисий вразився, проковтнув слину і вирішив, що голова химери – річ, звичайно, хороша, але у разі чого свою другу відростити не допоможе. Від мага, здатного одночасно плести два різні заклинання ще якоїсь капості тільки й варто чекати…

Але не всі були такі розважливі. Особливо Барс не порадувала пара смаглявих чоловіків у білих чалмах праворуч від неї. Якось надто вже діловито забігали в повітрі їхні пальці, наче сплітаючи сіть. Більше вразив лише високий худорлявий чоловік із кривою шаблею. Йому до неї залишалося пройти всього три столи, а отже, треба було негайно щось робити.

– Чорт, ну гуляти так гуляти! – Стиснувши губи в тонку смужку, пробурмотіла вона, приготувавшись в потрібний момент ворухнути пальцями, щоб перетворити зал таверни на філію хаосу в окремому приміщенні, але не встигла.

У спину раптом ударив потік холодного повітря з відчинених дверей. Пролунав звук гітари, що стиха бринькнула.

– Шановне панство, хіба хтось забув правила поведінки в моєму закладі?

Звук дивовижно спокійного і гарного чоловічого голосу справив містичну дію. Кудись зникла шабля, миттю вгамувалися обидва типи в чалмах. Тільки ель так само продовжувати стікати тонким струменем на лису голову, котра не ризикувала обурюватися.

Вже за хвилину про полювання, що ледь не відбулося, нагадував тільки посуд, що зависнув, підвішений у повітрі.

– І спробуй щось розбити – прибиральницею відпрацьовуватимеш.

Загроза, адресована їй персонально, змусила Барс стрепенутися і, погасивши некромагічне плетіння, повільно опустити посуд на столи. Тільки після цього вона все ж таки дозволила собі озирнутися і відразу коротко вилаялась.

– Ах ти наволоч паршива!

Ні, так ласкаво вона вітала не свого рятівника – господаря таверни з гітарою, гриф якої виглядав з-за його лівого плеча. Цей, сповнений родинного тепла привіт, дістався усміхненому гаду, котрий виглядав з-за правого плеча ельфа.

– Ну я ж не думав, що ти така спритна! Ми з Мареком відлучилися буквально на секунду, він мені своє придбання показував.