Олександр Гребьонкін - Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін

В Україні споруджувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони будувалися за застарілими проектами і технологіями, що призводило до забруднення навколишнього середовища. У Донбасі та Придніпров'ї (особливо в Кривому Розі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Донецьку) рівень забруднення повітря набагато перевищував загальносоюзні показники. Інтенсивне будівництво хімічних комбінатів в Україні ще більш загострювали ці та інші проблеми. «Штучні моря» (Київське, Кременчуцьке та інші водоймища) поглинули близько 1 млн. гектарів родючих земель. Протягом короткого часу без серйозних економічних обґрунтувань на основі застарілих технологій в УРСР було побудовано кілька атомних електростанцій, у тому числі в безпосередній близькості від великих міст (Київ, Запоріжжя та ін.). (За даними Інтернету)

Яскравими проявами кризових явищ стала реалізація на території республіки гігантських, але економічно необґрунтованих та неефективних проектів. На території України з ініціативи центрального керівництва розміщувалися техногенно шкідливі виробництва, у тому числі близько 1 тис. хімічних заводів. Занадто високими, непродуманими темпами розвивалася атомна енергетика. Зокрема, розгорнулося будівництво потужних АЕС в густонаселених і маловодних Південно-Західному та Південному економічних регіонах республіки.

Унаслідок такої економічної політики в Україні хронічно не виконувалися завдання п’ятирічних планів. Зокрема, національний дохід республіки у дев’ятій п’ятирічці (1971–1976 рр.) за планом мав збільшитись на 37–39%, але показник виконання (причому явно завищений) становив 25%.

В подальшому ситуація лише погіршується.

3. Стан сільського господарства

Позитивні зрушення у сільському господарстві

Наприкінці 60-х – початку 70-х років збільшилися  капіталовкладення в сільське господарство, що призвело до деякого поліпшення матеріального становища колгоспів і радгоспів.

Активно впроваджувалися глобальні програми по механізації с/г   (поставлялися нові трактори К-70, К-70-1, комбайни «Колос», «Нива», автомобілі «ГАЗ», «ЗІЛ»; всього 2 млн. вантажних автомобілів, 545 тис. комбайнів і тракторів); меліорації с/г (зрошення, використання науки про землеробство); хімізації с/г (широке використання мінеральних добрив для покращення урожаїв); електрифікації с/г (оснащення електроенергією колгоспів, сел).

З 1966 року відбулося підвищення тарифів в оплаті за трудодень: колгоспники отримували грошову оплату, а також  натуральні продукти.  Давалася надбавки за кращу працю. 

Значно покращився побут села: побудовані нові магазини, клуби, школи, асфальтували дороги тощо.

У 1973-1977 роках, попри  усі  об’єктивні труднощі, УРСР забезпечувала не лише власні потреби в харчах, але й здійснювала  поставки продукції в інші республіки, країни (у засіки країни УРСР засипала близько 1 млрд. пудів зерна), виросло виробництво цукру. 

Висновки. Проблеми сільського господарства

Незважаючи на деякі позитивні тенденції, стрімко зростали проблеми в сільському господарстві України. Щорічний приріст продукції аграрного сектору в 1976-1980 роках становив тільки 5-10%, замість запланованих  20%. На жаль в сільському господарстві спостерігалося недбале ставлення до праці, розкрадання фондів, слабке застосування техніки. З-за низької оплати багато селян залишали колгоспи, переїжджали до міста. Таким чином на полях мало хто залишався працювати. Тому, часто колгоспам і радгоспам допомагали вирощувати і збирати урожай піонери та комсомольці (школярі), студенти, робітники міських підприємств, навіть солдати армії.

 Наприкінці 70-х років продовольчий стан країни погіршився, і уряд почав регулярно закупляти частину харчів за кордоном за «нафтодолари». Продовольча Програма, прийнята у 1982 році на травневому Пленумі, збільшила реалізацію м’яса, молока і інших продуктів, але все ж не була виконана до кінця. Адміністративно-командні методи керівництва сільським господарством показали свою малу ефективність. З 1988 року почнуться  перебої з продуктами, і УРСР поступово поглине всеохоплююча криза.

Косигінські  реформи 1966-1970 років  викликали позитивні зрушення, але з-за консерватизму бюрократичної влади на місцях, були зведені нанівець. Відносний провал реформ другої половини 1960­х років ще раз довів принципову неможливість реформування соціалістичної системи. У 1976–1985 рр. негативні тенденції в економіці республіки наростали, хоча говорити про «застій» у буквальному розумінні цього слова, мабуть, неправомірно.