Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

– Інколи буваю й психологом. А нормальне ім’я в тебе є, Марселю?

– Мама називала Кирилом, – випалив цей «працівник» інтимних послуг, а в моє серце наче куля увірвалась.

– Геть! – скрикнула я від болю, жбурнула бармену дрібні зелені та кинулася навтьоки.

Навіщо ж доля так жорстоко знущається з мого горя? На світі тисячі імен, але до мене примостилося жиголо саме з ім’ям Коханого, без якого в цьому світі я вже пів доби не знаю куди подітися.

Я повернулася до номера та прийняла контрастний душ. Інколи це допомагає відволікти нещасний мозок від тяжких дум. Але сьогодні в голові чула наступне:

І скільки часу ти будеш ховатися сама від себе? Додому зовсім не поїдеш? А можна ще й на роботу забити! Отак і будеш ходити барами міста та спілкуватися з покидьками суспільства? Ого, які ми стали козирні! А пам’ятаєш: не так давно ти теж була підстилкою у хтивої баби, тільки щоб поїсти та поспати в теплі? А, ти була маленька й самотня! Так, може, вони теж? Ти бачила хоча б одну повію з натхненними щасливими очима? І цей альфонсик підвалив аби просто поговорити.

Ну, альфонсик хоча б не забув: як люди розмовляють! А мій чарівний Латуш не подає ані звуку. Але ж, Діано, дай йому хоч трохи часу на сина. Ти сама подарувала колишній родині можливість побути разом, а тепер істериш невідомо з якого дива. І все тому, що прямо з літака він не почав цікавитися: «Як ти там, моя мила?»

Все, досить блазнювати! Лягай собі та спи. Й нехай тобі присниться Магда. Може хоча б віщунка зможе розставити на місце твої думки? Бо ці розмови з собою тягнуть на дуже неприємний діагноз. І з ним пряма дорога не до клієнтів, а до психіатра.

Спала я так собі та, слава Богу, без снів. Забули про мене і Кирило, і Магда. А звичайний травневий ранок настав без запізнення та мав багато своїх справ на землі. Трудолюбне сонечко піднялося доволі рано й підказувало людям, що пора робити звичайні буденні справи. Я вже зібралася здати номер та їхати до «Новосела», як раптом зателефонував Кирило. Страшенно вибачався й розповідав: як оформлялись та приймали перші процедури.

– Коханий, я вельми рада, що ми не помилилися. Що гарний сервіс та професійні лікарі. Це ж прекрасно! А ти вагався: чи потрібно летіти? Так хочеться, щоб наша розлука не була даремною й Івчику допомогли, – шаліла я від радості, що просто чую Його.

– Спасибі, моє серденько! Якби ж ти знала, як я скучив! Єдину ніч прожив без тебе, а наче цілу вічність. Маленька, залишилося зовсім трішки. Якихось вісімнадцять діб. Коли приїду - зацілую... Ну, все пробач! Малий кличе, – сказав так, наче вийшов час побачення в тюрмі.

– Чекатиму! Телефонуй, коли завгодно. Вдень чи вночі, я завжди буду рада. Цілую все, що в тобі, – не витримала я та відчувала його десь глибоко в собі. О, Господи! Це не забути...

Кирило надсилав мені ніжні послання, а я перечитувала їх вночі та їхала з глузду від суму й кохання. Але ніяких вправ (на кшталт Софії) з собою не робила. Чекала й залишала все для Нього. Не уявляю нашу першу Ніч після зустрічі!

Тепер я була схожа на морячку, що пристрасно чекає в порту на моряка, а він не їде та не їде. Вдень ми з Кирилом весь час розмовляли. Латуш відправляв свою колишню з малим на процедури, а ми упивалися щастям. Цей «секс по телефону» звісно добивав, але хоч якось підтримував ритм спраглого серця.

Кіра надсилав мені багато фото. Тепер я бачила щастя маленького хлопчика, що плаває з татом в теплих адріатичних хвилях. Або як вони усміхнені гуляють містом, чи взявшись за руки прямують красивим парком. Його колишню не бачила в кадрі ні разу. Та й не згадував Кирило про неї так, наче Інги з ними взагалі не було.

В агенції я грала звичайну заклопотану рієлторку й ніхто не помічав жодних змін. Успішно пройшла чергова Угода і я отримала гарну комісію за продаж недешевого будинку. Тепер як приїде мій Єдиний ми обов’язково влаштуємо романтичний вечір. Звісно моя польова засмага ніяк не зрівняється з морською, але це геть неважливо.

* * *

Довго чи коротко, але якось ми дотягнули майже до кінця строку. Кирило лікуванням сина був дуже задоволений і говорив, що маленький майже забув про напади та виглядає абсолютно щасливим.

Але сексуальна напруга поміж нас вже відчувалася неймовірно. Якось мій ненормальний рятувальник попрохав, щоб я надіслала йому в повідомленні свій «маленький кратер», бо він його давно не цілував... Та я, з часів Софії, категорично проти будь-яких збочень і настирливо чекаю нашого шаленого Кохання наживо.

Сьогодні я отримала від Кіри новеньке відео. Скоріше за все знову з моря. Подивимося! Крупним планом, на весь екран засяяли в сльозах прекрасні очі Івчика, а далі наче прочитані з паперу, полилися слова:

«Хороша тьотю! Я прошу: не забирайте в мене тата! Я його дуже люблю! У вас ще будуть інші дяді, а в мене він один... Не хочу бути сиротою... Будь ласка, залишіть його мені!»

І ВСЕ. Я опустила телефон і заніміла. Сиділа на власному ліжку й не відчувала тіла, а мозок працював, як під гіпнозом та весь час повторював кожне почуте від дитини слово. Що це таке? А це розплата тобі, Діано, за бажання допомогти. Ти ж сама все зробила, а тепер дивується та не знаєш: як реагувати на подібне КІНО?

Коли мені сказали, що вбили Магду, я була зовсім малою. Ну так, молодшою лише на рік, але з того часу «подорослішала» неймовірно. Мене спокусила нахабна жінка, а потім я безмежно покохала рятувальника. Нещодавно він натякав мені на шлюб та діточок. Але ж у нього вже є син і саме він просить мене відступитись...

І ніякий це не монтаж, а щира правда, тільки записала її для тебе Латушева відьма, що хоче повернути собі Кирила. Дурна! Кирило хоче лише тебе. А якщо вагаєшся, запитай у Нього про все, що побачила прямо зараз та забуть і чекай на вашу блаженну Ніч.