Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

– Так, зняли якусь бронь! Я попрохав для супроводу сина й назвав всі дані лікарняної путівки. Мені допомогли! В літаку завжди, про всякий випадок, є кілька місць. Прости, моє Кохання, та ранком я поїду, – він протирався рушником переді мною посеред кімнати й розповідав про тонкощі того, як покидає наш маленький рай. А я не могла йому заборонити, бо сама створила всі умови для цієї розлуки...

– Привіт, пушинко! – нахилився Латуш і скорив мої вуста п’янким і ніжним поцілунком. За це блаженство я могла віддати йому душу, з собою в пакетику, якби попросив.

Потім він цілував все тіло, наче прощався не на кілька тижнів, а назавжди. Були в Ахматової вірні слова: «І кожен раз навік прощайтесь, коли прощаєтесь на мить...» Сьогодні я відчувала їх на клітинному рівні!

Все було солодко й жахливо. Красива світла ніч Кохання закінчилась, коли вставало сонце. Воно грайливо виглядало з-під мармурових пухнастих хмарок, а Він покинув наш рай і заодно мене нещасну.

Я рюмсала години дві, а потім подивилася на себе та зрозуміла, що сьогодні не вийде торгувати нерухомістю. Такою йти до офісу - неприпустимий сором. Тому спочатку прийняла якісь дзвінки та поїхала з дому геть!

Наразі в голові прорізався безглуздий намір: забути про все й зайнятися собою. Кажуть, природа подарувала мені вроди трохи більше, ніж зазвичай потрібно жінці й тому я не так прискіпливо підтримую свою красу, як інші.

Якось один клієнт прохопився словом про заміський спа-центр. Казав, що там привітний персонал, пристойна кухня й дуже спокуслива аура для відпочинку тіла та душі. Доки ми з Кірою упивалися щастям, мені до такого було байдуже. Але наразі я знову залишилася одна в цілому світі й тому вирішила перевірити вірогідність тієї байки.

Ось і приїхала. За височенними воротами повсюди ширяють непомітні охоронці. Навколо дуже пишна й вишукана зелень, а людей ніде не видно. Ескорт супроводив мене до холу й привітна дівчина запропонувала карту постійного клієнта. Я не відмовилась. Можливо колись виберемося сюди з Кірюшею. А поки мене провели до номера й там на столику я роздивилася докладні рекламки, що пропонує даний заклад своїм «змореним» клієнтам.

Пройшлася територією й зрозуміла, що місце дійсно відповідає статусу відпочинку тіла та душі. Власне цього мені наразі й треба!

Я поплавала в басейні, сходила на масаж, позасмагала у солярії, підправила пухнасті вії та свій французький манікюр. Я навіть постріляла в тирі й трохи відвела роз’ятрену душу. А людей все одно ніде не видно. Може в них сьогодні вихідний? Але ж мене вони запросили й обслуговували дуже доброзичливо!

Колись пізніше в бесідах з власником цього чудового закладу я буду мати багато приємних розмов і зрозумію, що люди підійшли до справи відповідально й креативно. Не я їм продавала ці простори, але на ста гектарах пустки хтось створив справжній рай для ось таких розтоптаних розлукою з Єдиним на світі.

Я вписала їм в книгу чуйний відгук, а потім сіла в свою мишку та повернулася до міста.

Розділ 23. Відео

Невблаганно наближався вечір. Я довго снувала містом та все шукала відповіді на запитання: як мені повернутися до осиротілого дому? Як лягти в порожнє холодне ліжко й не почути Його чарівних слів: «Добраніч, кохана!» А вранці Він не подарує мені нестерпно солодкого кохання, щоб зарядитися позитивом на цілий день і з посмішкою торгувати нерухомістю до самої ночі.

Все, не поїду додому. Гуляти так гуляти! Я зняла номер в одному дорогому готелі, в центрі столиці. Спочатку як сиротинка вклалася у великому гарному ліжку. Покрутилась-повертілась, але звісно заснути не могла. Десь зліва й справа, за стінами, також намагалися відпочивати гості столиці. І чого я сюди приперлася? Добре, спущусь до бару. Може після кількох коктейлів сон швидше здолає мене нещасну?

Так і зробила та не встигла роздивитись, як професіоналки зваблюють в залі клієнтів, коли почула:

– Привіт, красуне! Дозволите присісти поруч?

Я гірко посміхнулась та побачила перед собою молодого привабливого чоловіка, років двадцяти семи. Не треба бути гарною рієлторкою, щоб зрозуміти, що тут працюють «професіонали» й чоловічої статі.

– Та сісти можна, тільки я жиголо не замовляла, – відрізала йому без прелюдій.

– Впізнала? Так, я тут працюю. Але таку чарівну леді можу обслужити й безкоштовно та з великим задоволенням, – обмацував він чорними, як ніч, очима мої груди й губи.

– З елітних, значить? Тому можеш самостійно обирати таксу або зробити виключення? – запитала я й наче бачила себе збоку. Різниця була лише в тому, що я торгувала чужою нерухомістю, а він - власним тілом. Та парубок мене дещо розважив.

– Красива, ми часом не знайомі? Звідки ти так багато знаєш про тонкощі професії? Але ж ти точно не з наших, – цікаво сперечався сам з собою жиголо.

– Моя професія - багато спілкуватись. Я слухаю і розмовляю за день з десятками людей. Вони самі розповідають багато історій, залишається тільки робити висновки, – зняла я зараз важкий тягар зі здогадів чоловіка.

– Я зрозумів: пані психолог, так? Мене, до речі, Марселем звати! – заграв очицями чорнявий та мабуть збирався отримати від мене консультацію.

От скільки живу, ніяк не можу зрозуміти цієї дивної фрази. Чому, коли намагаються познайомитись, говорять «до речі». А що, як те знайомство геть недоречне? Обмінюватися іменами я не збиралась та вголос відповіла: