Максим Іванович Кідрук - Небратнi

у Стуса вкрадено належне йому за законом „останнє слово“)». Пізніше Медведчук виправдовувався, кажучи, що адвокат у таких процесах мав формальне значення: «Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі». Після «захисту» Медведчука суд призначив Василеві Стусу максимальне покарання — 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання. Поета доправили до табору ВС-389/36-1 в Кучино (Чусовський район Пермського краю, Росія), заборонили побачення з родиною. Востаннє Стус бачився із дружиною навесні 1981-го. На знак протесту проти жорстокого поводження із політв’язнями Василь Стус кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за те, що передав на волю зошит із віршами, поета на рік запроторили до камери-одиночки. 28 серпня 1985 року Стуса кинули до карцеру за те, що, читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту поет оголосив безстрокове голодування, внаслідок якого й помер уночі з 3 на 4 вересня. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця. 1985 року українська діаспора намагалася висунути Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури (номінально на отримання премії поета висунув німецький письменник Генріх Бьолль), проте не встигла підготувати матеріали до смерті поета.

Наведу ще один приклад «видатної» адвокатської діяльності Медведчука. 1985-го його призначили захищати дисидента Миколу Кунцевича. Прокурор вимагав для підсудного 3 роки позбавлення волі, на що «адвокат» заявив: «Я повністю згоден із товаришем прокурором стосовно міри покарання. Але товариш прокурор із незрозумілих мені причин забув про те, що підсудний не відсидів ще один рік і дев’ять місяців із попереднього терміну покарання. Вважаю за потрібне приєднати цей термін до нового покарання». Суд урахував прохання «захисника».

2004-го Медведчук став кумом Володимира Путіна. Президент РФ — хрещений батько його доньки Дарини.

У квітні 2012 року Віктор Медведчук створив проросійську громадську організацію «Український вибір», що ознаменувало його плавне повернення у велику політику. Основна мета організації: зупинити асоціацію України із ЄС, вступити до Митного союзу з Росією та встановити народовладдя в Україні (іншими словами, перейти до федеративного устрою). Відразу після заснування «Український вибір» узявся лякати українців тим, що їх чекає в разі вступу до ЄС. По всій країні з’явилися безглузді агітаційні білборди із надписами на кшталт «Український вибір попереджає: Асоціація з ЄС — це одностатеві шлюби» (на плакаті — силуети одностатевих пар), «Український вибір попереджає: Асоціація з ЄС — це зростання цін» (на плакаті перекреслено цінник із надписом «19,99 грн», а під ним намальовано інший — із надписом «19,99 €») тощо. Від початку протестних акцій на Майдані Незалежності «Український вибір» збирав мітинги на підтримку тодішньої влади, учасники яких удавалися до аналогічної брудної та примітивної агітації (скажімо, 24 листопада на Європейській площі наймані особи махали кульками із надписом «Євро = гомо»). У грудні 2013-го значний суспільний резонанс викликала опублікована на сайті «Українського вибору» антисемітська стаття «Євреї, євреї, довкола одні євреї», в якій ішлося про те, що всі опозиційні щодо Віктора Януковича сили очолюють представники єврейської общини. Журналісти радіо «Свобода» вважають, що влітку та восени 2013-го російська влада всерйоз розглядала «Український вибір» як політичну силу, через яку впливатиме на українську владу, якщо Янукович не передумає і не відмовиться від зближення з Європою.

17 березня 2014 року Сполучені Штати Америки ввели персональні санкції проти осіб, які загрожують стабільності, суверенітету та територіальній цілісності України. У цьому списку опинився і Віктор Медведчук. Уряд США звинуватив його в наданні фінансової, матеріальної та технологічної підтримки Януковичу, а також у тому, що він є лідером антиукраїнської та ксенофобської організації «Український вибір», члени якої підривають демократичні процеси в Україні.

11

Євромайдан продовжував зростати. Наступної неділі — 8 грудня 2013-го — на Народне віче в центрі Києва зібралося, за різними оцінками, від кількасот тисяч до понад один мільйон учасників. Один із лідерів опозиції Олександр Турчинов оголосив про намір почати блокування Адміністрації Президента, будівлі Кабінету Міністрів та інших урядових установ. Євродемонстранти дали Януковичу 48 годин на задоволення вимог Майдану, в інакшому разі пообіцявши взяти в облогу президентську резиденцію в Межигір’ї. В урядовому кварталі міста — на вулицях Грушевського, Круглоуніверситетській, Лютеранській, на перехресті Шовковичної та Богомольця — почали спорудження потужних барикад.

Цього ж дня на бульварі Шевченка повалили пам’ятник Леніну. Знесення пам’ятника Леніну в Києві спричинило виникнення ланцюгової реакції — монументи комуністичному тирану почали валити по всій Україні. Пам’ятники знесли у Житомирі, Чернігові, Прилуках, Полтаві, Дніпропетровську, Корсуні-Шевченківському, Кіровограді, Каневі, Миколаєві, Херсоні та багатьох інших населених пунктах. Це явище ввійшло в історію сучасної країни за назвою Ленінопад. Протягом зими 2013–2014 року загалом було знищено більш ніж сотню пам’ятників вождю пролетаріату.

Україна нарешті почала здобувати незалежність. По-справжньому.

12

9 грудня силовики перейшли в наступ. Об 11:30 міліція закрила найближчі до Євромайдану станції метро — «Театральну», «Хрещатик» і «Майдан Незалежності» — нібито через мінування та загрозу вибуху (метро не працювало протягом усього дня). Водночас загони внутрішніх військ оточили урядовий квартал і центральну площу. У другій половині дня навпроти мітингувальників установили водомети, підігнали пожежні машини, міліцейські «автозаки» — влада демонстративно готувалася до штурму та чергового силового розгону.

О 13:00 між правоохоронцями та мітингувальниками стали священики. Разом із ними, спинами до силовиків, вишикувалася молодь, утворивши живий кордон для захисту бійців внутрішніх військ і «Беркуту» від провокацій. О 14:30 на Євромайдан вийшли посли країн Європейського Союзу, сподіваючись, що їхня присутність убезпечить демонстрантів від агресивних дій із боку влади.

Усе марно.

Із настанням темряви — приблизно о 16:30 — спецпризначенці разом із «тітушками» атакували блокпости Євромайдану в урядовому кварталі. Почалось руйнування барикад. Сутички тривали до 4 години ранку 10 грудня. У підсумку проурядові сили та «тітушки»-найманці спромоглися зруйнувати всі барикади, зведені проєвропейськими активістами протягом 8 грудня. Євромайдан відтіснили назад до Майдану Незалежності та вулиці Хрещатик.

Уночі з 10 на 11 грудня «Беркут» удруге посунув на Майдан. Найбільш прикро те, що спробу остаточного зачищення Євромайдану зреалізовано відразу після бесіди Віктора Януковича із представницею Європейського Союзу Кетрин Ештон і помічником держсекретаря США Вікторією Нуланд, під час якої президент України запевнив, що «влада діятиме винятково в рамках закону та ніколи не вживатиме сили проти мирних зібрань».

Цього разу на Майдані залишилося значно більше людей, ніж уночі з 29 на 30 листопада. Та й самі «майданівці» приготувалися до спротиву.

Силовики розгорнули наступ о першій годині ночі: атакували мітингувальників із боку вулиці Інститутської та Європейської площі. Здіймаючи тривогу,