Євгеній Шульженко - Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко

Вхідні двері відкрились, та здивування Степана не було кінця. Він попросив пояснити та показати, що ж відбулось. Мілана пояснила, що двері закриваються на засов. Але цей засов має зверху зубчики, які можна заціпити металевим ключем, саме через цей отвір в стіні. Металевого ключа у дівчини звичайно не було, але гілка добре впоралась з поставленим завданням. Командир розвідників був в захваті, навіть сам спробував закрити та відкрити двері таким способом.

В хаті знайшли трохи речей, спакували в рюкзаки. Схованок не знайшли, але було помітно, що в хаті хтось вже влаштовував пошуки. Не було ні круп, ні овочів, ні будь-якої їжі. На виході з хати помітили скриню, але на ній висів замок. Відкрити його було не можливо, то ж Степан пішов назад, в хату на пошуки металевого прута чи лому. Знайшов молоток, та спробував відбити замок ним. Через хвилин десять, коли хлопець вже був весь мокрий, замок здався та розлетівся в різні сторони.

Скриню відкрили та вона була повністю заповнена сіллю. Степан чортихнувся та закрив скриню. Солі у міста вистачало, оскільки в свій час вони натягли її з магазину. Але знову таки, Мілана зупинила його. Вона засміялась від того, що Степан міський хлопчина. Відкрила знову скриню та почала розгортати сіль долонею в різні сторони. Не довго прийшлось чекати. Дітям викрився шмат сала та м’яса. Степан був такий радий, що навіть обійняв Мілану да так міцно, що дівчина навіть крякнула. Обійми на секунду Мілані здались дуже приємними. Від хлопця приємно пахло, а його тепло було якимось особливим. Та вмить дівчина відсторонилась та почервоніла.

Діти дістали з скрині чотири великі шматка сала та два шматка м’яса поменше. Все огорнули в харчову плівку та поскладали в рюкзаки. Оскільки в хаті більш нічого не знайшли, зачинили двері та закрили їх на засов, через той же отвір. Степан зробив це особисто та знову похвалив дівчину за знання. Знайти схованку, відчинити двері, розкрити секрет скрині – все це, як пояснив Степан, підтверджує, що дівчина заслуговує бути розвідником губернатора.

Вже вечоріло, то ж діти розвернулись на ганку та побачили лоток з яйцями. Він був повністю розбитий, всі яйця були зім’яті палко чи ще чимось. Степан вилаявся та зіскочив з ганку, почав оглядатись по сторонам. В цю ж мить, один з кущів заворушився, хлопець кинувся туди. Як тільки той, хто ховався побачив ворога, що біжить до ного, вискочив та поставив перед собою металевий прут. Закричав та стрибнув на Степана. Це був хлопець років десяти. Волосся коротке, світле, очі сірі, а сам він був в брудних шортах та рваній кофті.

Командир розвідників замахнувся гумовою палицею, його зустрів прут. Було видно, що місцевий хлопець скривився від удару та сили Степана. Та стояв на місці, спробував нанести другий удар. Командир відбив та наніс свій удар вбік. Хлопець ухильнувся та відскочив в сторону. Мілана зрозуміла, що має допомогти, хоча їй цього взагалі не хотілось робити. Підскочила до хлопців, дівчина стрибнула в сторону та з силою вдарила місцевого по коліну дерев’яною палкою. Той охнув та вхопився за ногу. Його прут впав, він же сам повалився на землю.

Степан заніс гумову полицю над головою, та вдарив хлопця по спині.

- Припини, - закричала Мілана та відштовхнула командира, - йому ж боляче.

- Він розбив всі яйця, - розлючено крикнув Степан, спробувавши знову вдарити хлопця, що лежав на землі, - він заслуговує на парочку добрячих ударів.

Мілана закрила хлопця собою, та не дозволила Степану зробити те, що він запланував. Командир плюнув в сторону та опустив палицю. Махнув рукою на дівчину, та дістав з рюкзаку мотузку. Підійшов до ворога, та зв’язав йому руки. В цей момент через паркан зазирнули інші розвідники та побачили зв’язаного хлопця.

- Нам потрібні діти, - закричали вони гуртом, та засміялись, - нам потрібні діти!

Розвідники перелізли через паркан та відчинили хвіртку. Оглянули здобич та розбиті яйця. Чортихнулись, адже пропало стільки добра. Самі почали розповідати, що хати оглянули та познаходили трохи круп, макарони, спецій. Але нічого цікавого, типу сала та яєць не знайшли. Степан же спокійно розповів про навички Мілани та засміявшись, сказав, що ті хати треба ще раз перевірити, та вже з новим розвідником.

Мілану здивувало, що Степан вже назвав її розвідником, адже думала, що після цього випадку з хлопцем на землі, він розсердився на неї. Але хлопець не сказав ні слова про те, що Мілана заступилась за місцевого. Діти поховали їжу та одяг в рюкзаки, лоток з яйцями лишили на місці. Щодо ворога, який лежав на землі з зв’язаними руками, підняли та штовхнули до виходу. На жаль для Мілани, його назвали полоненим та поведуть до міста Сонця, для участі в Дитячих Іграх.

Сонце майже сіло, тому поспішили до міста Сонця. Хвіртку відкрили та розвідники почали виходити на вулицю. Останньою виходила Мілана та краєм ока помітила, як з курятника виглядає перелякана дівчинка років восьми. На очах сльози, волосся злипалась від бруду. Вона дивилась на Мілану, не відводячи очі, та не розуміючи, що ж їй зараз робити.

Мілана підняла палець та підставила до губ. Мовчи! Потім махнула рукою, показуючи, щоб дівчинка сховалась. Місцева так і зробила та коли Мілана повернулась до хвіртки, то побачила як Степан дивиться на курятник. Він все бачив.

- Поспішай, - Степан без будь-яких емоцій глянув на Мілану, - закривай засов та перелаз через паркан. Все маємо закривати, щоб сюди не сунулись дикі тварини та зграї собак.