Марк Аврелій Антонін - Наодинці з собою

14. Той, хто вихований і скромний, скаже природі, яка все дає і все відбирає: «Дай мені, що хочеш, відбери в мене, що хочеш». І не зухвало скаже, а покірно і добродушно.

15. Вже мало що зосталося. Живи, наче на горі: жодної різниці, чи тут, чи там, бо скрізь будеш у граді-Всесвіті. Нехай люди побачать, нехай повідають про справжню людину, яка живе за природою. А не стерплять — нехай вбивають. Краще це, ніж отак жити.

16. Більше ніколи не розводься про те, яким бути доброму мужеві, — будь ним.

17. Постійне уявлення про цілу вічність і ціле єство; про те, що кожна окрема річ — то зерня супроти єства, поворот свердлика — супроти часів.

18. Пізнаючи кожен предмет, помишляй про його розпад і перетворення — немовби він вже зараз гнив і розсипався; і про те, що кожному вроджено померти.

19. Які вони — коли їдять, сплять, злягаються, йдуть надвір тощо; які — коли самі собі законом, коли гордують, сердяться, зверхньо б'ють словом. А скільком вони — і задля чого! — ще недавно служили? Нічого, ще трохи — і опиняться там, де були.

20. Кожному догідне те, чим годить природа Цілого; і догідно є лише тоді, коли вона годить{371}.

21.

Земля — на зливу спрагла,

прагне й етер величний{372}.

А Всесвіт прагне всього, що має статися, тож і я кажу Всесвітові: «Прагну разом із тобою». Та й хіба не про це йдеться, коли кажуть, що те й те «залюбки» може статися?{373}

22. Або ти живеш тут і вже звик; або йдеш геть, і то з власного бажання; або вмираєш — і тоді вже відслужив своє. Іншого не дано, тож будь погідний серцем.

23. Нехай для тебе завше буде очевидним, що ця нива — саме така і що тут усе таке саме, як на верхів'ї гори, чи на березі моря, чи будь-де. Достеменно те саме знайдеш у Платона: «Обніс — каже — на горі обору і доїть товар…»{374}

24. Що для мене моя керівна частка? Що я з нею роблю? До чого вживаю? Чи не вижила з ума? Чи не відлучилася, чи не відірвалася від спільноти? Чи не станула в плоть, перемішавшись із нею аж так, щоб їм разом обертатися?

25. Хто втікає від пана — той утеклий раб; паном — закон, а тому всякий беззаконник — то утеклий раб. Але ж зажурений, розгніваний, перестрашений має нехіть до чогось, що сталося, що стається, що станеться; до чогось, що призначив урядник усього — закон, який що вділить кожному — те виконує{375}. А отже, хто перестрашений, чи розгніваний, чи зажурений — той утеклий раб.

26. Випустив сім'я в лоно — і пішов собі: далі береться до діла вища причина, яка й довершує плід (що було — а що стало!). Проковтнув їжу — знову ж таки, інша причина береться вчиняти і відчуття, і устремління, і назагал життєву міць, і скільки ж то ще всього, та ще й якого! Отож споглядай прихований перебіг таких речей, щоб побачити їхню силу — подібно, як ми бачимо силу тяжіння чи висхідного руху: не очима, але не менш виразцо.

27. Ненастанно помишляй, як то все, що стається нині, ставалося й перед тим; помисли, що й далі ставатиметься. Постав собі перед очі всі ті вистави зі сценами на один взірець, що їх знаєш чи то з власного досвіду, чи з давніх оповідей, як-от цілий двір Адріана, цілий двір Антоніна, цілий двір Філіппа, Александра, Креза{376}: усе — те саме, тільки нові виконавці.

28. Кожного, хто всім журиться і кому все не до вподоби, уявляй поросям, яке пручається й кувікає, коли його ріжуть на вівтарі; таким уявляй і того, хто, самотою лежачи в ліжку, мовчки оплакує наші пута. Лише розумній істоті дано з власної волі йти за тим, що стається; всі інші йдуть услід, бо просто мусять{377}.

29. По черзі застановися над кожною зі своїх справ і запитай себе: «Оце тим страшна смерть — що всього цього позбудуся?»

30. Щойно тебе вразить чиясь хиба — одразу глянь на себе і зрозумій, що й ти у чомусь схожому хибиш, як-от коли судиш, що гроші — це добро (так само — насолода, слава чи ще щось на цей взірець). Отак прикинувши, хутко забудеш про гнів, бо тобі спаде на думку, що ту людину присилувано: що ж вона вдіє? Якщо можеш — усунь той примус.

31. Глянувши на Сатиріона — уявляй собі Сократика чи Евтиха чи Гимена; глянувши на Евфрата — уявляй Евтихіона чи Сільвана; глянувши на Алкіфрона — уявляй Тропеофора; глянувши на Севера — уявляй Крітона чи Ксенофонта; а вже як на самого себе поглянеш, то уявляй когось із Цезарів{378}; і подібно — з кожним. Тоді спаде на думку: «А де ж вони тепер?» Або ніде, або хтозна-де. Отак і розглядатимеш усе людське: як дим і ніщо; а надто коли пригадаєш, що раз перетворене — вже ніколи не буде безкраїм у часі. То чому напружуєшся? Чому тобі не досить цю короткість — красно перейти?

Від якої матерії, від якого предмета тікаєш? Усе це — не що інше, як вправа для розуму, який достеменно і зі знанням природи уздрів, що буває в житті. Отож не відступай, аж поки й цього не засвоїш. Як ото здоровий шлунок усе засвоює. Або як палахкий вогонь: що в нього кинеш — те й оберне у жар і заграву.

32. Нехай жоден правдомовець не зможе про тебе сказати, що ти непростий чи недобрий; а якби хтось і визнавав за тобою щось подібне, то тільки хибно. Все в твоїх руках: хто тобі заважає бути добрим і простим? Розсуди лишень: коли таким не будеш — то вже й життя тобі не буде; адже це й у розум не вкладається — жити, не будучи таким.

33. Що здорового можна вчинити з такою матерією, що — про неї висловити? Хай там як, а це таки вільно вчинити й сказати; і не вимовляйся, що тобі щось заважає.

Не припиниш стогнати, допоки сам не вистраждаєш ось цього: із матерією, яку тобі підкинуто і яка тобі підпадає, те чинити, що близьке устроєві людини — для тебе так само, як для улеглого насолодам —