Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Отже, розвідники дочекались ночі та вирушили назад, тим же шляхом. Місцевість була не відома для обох. То ж кращий вихід, вирушити тією дорогою, якою забрались сюди. Перелазили паркани, прислухались. Дійшовши до бочки з водою, зрозуміли, що хлопці забрались у двір. Бочка лежала на землі, вода витекла. Сама ж хвіртка була розбита залізяками. Всі в дірках, верхня петля відірвана від паркану. Обійшли двір, заглянули в вікна будинку. Пусто. Вийшли на вулицю. Розвідники відчували себе максимально не захищеними, тому перед кожним поворотом дуже повільно та обережно виглядали. Чисто. Тихо.

Коли діти дійшли до кільця дороги, то з полегшенням видихнули. Нікого не було. Залишилось перетнути дорогу та йти прямо до Жуля Верна. Та ця дорога була небезпечна, дуже широка та її можна було оглядати з різних сторін. Аніта та Устим взялись за руки та побігли вперед. Під мостом було тихо, та як тільки вони вискочили з за мосту, по почули свист каміння. З мосту на них дивились ці ж хулігани та кидали в них каміння.

Один камінь влучив в ногу Устима. Він впав, та швидко піднявся, потер ногу. Побігли далі, але вже не так швидко. Нога боліла, та Устим зжав зуби сильніше. Було видно, що сльози виступили на очах. Але Аніта мовчала, тільки міцніше взяла хлопця за руку. Треба було тікати, дорога пряма, їх врятує лише швидкість.

Загін Вільних Пацанів побіг в сторону, почав спускатись з мосту, щоб побігти наздоганяти розвідників. От вже їх видно, як вони вискочили на дорогу та рушили вперед.

Паралельно з трамвайними коліями, справа Аніта побачила вхід у двір, між двома багатоповерхівками. Це краще ніж бігти по відкритій місцевості. Повернули. Двір. Дівчина розгублено намагалась придумати шлях. Устим мовчки біг поряд, він терпів біль від удару. Пацани наздоганяли, почали кричати образи, махати палками.

Пробігши ще один будинок, довгий, наче по бульвару Кольцова, діти звернули вліво та вискочили на дорогу, що вела прямісінько на ринок Дніпро. Ще трохи. Майже вдома. А там безпека. Там наші воїни захистять, а паркан не дасть пройти хуліганам на територію племені. Але при цьому, Аніта розуміла, що з такою швидкістю у них просто не має шансів.

Останні сили витратили на біг до окремо побудованого торгового центру. На першому поверсі був магазин, на інших спортзал, та наче секції з танцями та офісні приміщення. Сховатись там? Але було пізно. На ту ж дорогу вискочили Пацани та закричали, наздоганяючи розвідників.

Устим впав, та не міг перевести дихання. Аніта не покинула друга. Вона впала поряд та заплакала. Вона не знала, що з ними зроблять, їй було дуже страшно. Пацани ж порівнялись з розвідниками та засміялись, обходячи дітей по колу.

Аніта хлопнула в долоні, це було не очікувано, що навіть Аліша підскочила. Устим всміхнувся та продовжив замість дівчини. Друзі вже вирішили, що їм кришка, але несподівано зі сторони торгового центру почулись крики інших дітей. На дорогу вискочило щонайменше тридцять озброєних хлопців та дівчат. У всіх в руках палиці або якісь інші предмети. Було темно, то ж не все було зрозуміло. Вони добігли до розвідників та Пацанів. Зупинились. Потім розступились. Щось яскраве засвітилось в кінці групи дітей. Потім стало видно, що до них йде високий хлопець дванадцяти років. Штани хакі, кофта з довгими рукавами, капюшон накинутий на голову. Він тримав в руках справжній факел. Довге волосся хлопця закривало обличчя, але було видно окуляри, в яких грало відображення вогню.

Та саме неймовірне було те, що біля хлопця біг справжній капібара. Це такий велетенський гризун, схожий на щура, видру, бобра одночасно. Біг він на чотирьох лапах. Довжиною він не менше метра, та й вагою напевно кілограм п’ятдесят.

Як тільки хлопець порівнявся з Пацанами, капібара став поряд та протяжно щось гукнув. Розвідники та Пацани витріщились на тварину. Було не зрозуміло, боятись чи радіти.

Виявилось, що той хлопець з факелом та довгим волоссям – ватажок племені Капібарів, які живуть в торговому центрі. Він заявив, що це їх територія та цих двох, тобто Аніту та Устима, вони забирають до себе. Пацани розлютились та пояснили, що розвідники завдали їм шкоди. На це ватажок підняв плечі та пояснив, що якщо вони не згодні, то воїни племені, що тут зібрались, залюбки прояснять ще раз палками. Сили були абсолютно не рівні. Загін Вільних Пацанів закричали та плюнули в сторону, злісно дивлячись на Аніту та Устима. Потім розвернулись та пішли кудись в темряву. Звичайно, не забули крикнути про те, що якщо вони хоч колись побачать цих двох у себе на території, то знімуть з них шкіру як з диких свиней.

Історія розвідників на цьому майже закінчилась. Їх відвели до входу в торговий центр. Спитали хто вони та звідки прийшли. Аніта розповіла про плем’я Зодчих та про місію їх загону. Також вона сказала, що залюбки поділиться отриманою інформацію як тільки ватажок дозволить це зробити. Устим додав, що вони хочуть миру та дружби. Розповіли чому саме Загін Вільних Пацанів до них причепився. Ватажок племені Капібарів вислухав розвідників та повідомив, що не проти відпустити їх. Також, він сказав, що не проти якщо до них прийдуть посланці миру. Вони зможуть познайомитись та поспілкуватись на тему дружби.

На кінець, що я хочу добавити, - сказала Аніта, - про те, що нас проводжали до ринку дівчина Яна та Ксенія. Вони говорили багато, але ми були так втомлені, що не дуже слухали, - Аніта позіхнула, - але коли Яна почала розповідати про танці, і про те, що дуже хвилюється як там Мілана, з якою вона ходила на ці самі танці. Я зрозуміла, що мова йде саме про нашу Мілану Оце поворот, - ахнула Мілана, та всміхнулась, - дійсно, я знаю Яну та Ксенію. Ми разом ходили на гурток, - вона засміялась від радості, що подруги знайшлись, з ними все добре. Яна мені сказала одну дивну річ, - закінчувала Аніта, - вона попросила тебе прийти до них, оскільки в неї є для тебе дуже важливе повідомлення. Ватажок забороняє розповідати секрети племені стороннім людям. Але вона має розповісти тобі про це, - Аніта показала пальцем на Мілану.