Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

- Не може бути, - мовила тихо дівчина, - те що ви кажете навіть звучить дивно.

- Дивно, не те слово, - погодився Євген, - але якщо дійсно дасте чаю, розповім Вам все, що знаю.

Іринка гукнула дітей, махаючи руками. Всі встали та пішли до вогнища, що окремо горів над каструлею. Роздали чашки поклали пакетики та цукор, та почали заливати окріп. Як тільки повернулись до колод, Євген почав розповідати історію оселі Сонця. Степан та Лера допомагали, доповнювали. Від першого дня до вчорашньої битви. Зібралось все наметове містечко, тиша стояла неймовірна. Лише голоси дітей оселі Сонця, що розповідали про новий світ.

Лише коли Євген, Степан та Лера закінчили розповідь, почався шквал питань. «Де батьки?», «Чому всі заснули?», «Що робити?», хтось крикнув «Це не правда!» та кинувся в свій намет. Почала наростати паніка та стало так голосно, що навіть птахи поздіймались з дерев. Дівчата плакали, хлопці навертали круги, хватаючись за голови.

​Євген швидко встав та взявши в руки пусту каструлю, почав стукати по ній своєю металевою чашкою. Всі замовкли, повернулись до хлопця.

- Будь-ласка, - крикнув хлопець, - не панікуйте! Ми побули в цьому новому світі двадцять один день. Як бачите, ми живі та здорові. Так, - Євген підняв плечі, - нам дали прочуханів, але ми тут. Ви тут. Разом нас більше, разом ми придумаємо щось.

Євген спробував запевнити, що не треба панікувати та битись в істериці. З однієї сторони, оселя Сонця жили в Столиці, знають, що відбулось. З іншої сторони, діти наметового містечка розуміються в самостійному існуванні. Разом вони зможуть побудувати неймовірне поселення. Хтось з натовпу спитав про продукти, оскільки тут не так багато лишилось.

- Ми ще на днях планували йти до парку Феофанія, - відповів Євген, - там є школа та інститут. Ми точно знайдемо там продукти, хоча б на перший час. Далі, організуємо поселення та вирішимо, як будемо жити далі.

Діти дійсно відчули надію та заспокоїлись. Парк Феофанія великий. Там є будівлі, де можна розміститись. Там є озеро та допоміжні будівлі. Хтось навіть крикнув, що вміє поратись з землею, аби тільки знайти насіння чи саджанці.

- Я розумію, - крикнув Євген, - що не так просто в усе повірити, але ми розповіли правду. Дайте нам трохи відпочити, щось поїсти. Своїм загоном ми підемо до парку Феофанія та все розвідаємо. Потім повернемось та всі разом рушимо до нашого нового дому. Згодні?

Хлопці та дівчата загуділи, погоджуючись, замахали руками та чашками. Євген всміхнувся та розвів руки. Він крикнув щось типу «Ура! Хай завжди буде Сонце!» та заплескав в долоні. Степан та Лера засміялись, шуткуючи привітали нового правителя. Євген поклонився та хитро всміхнувся друзям.

- Я не проти, - вимовив хлопець, повернувшись до дівчини, що зустріла дітей оселі Сонця, - ви не проти, якщо ми приведемо себе до ладу? А то брудні як свині. Так не можна починати нове життя, - засміявся Євген.