Євгеній Павлович Литвак - Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак

і ввімкнув комп'ютер. Лангре не уявляв свій ранок без кави і цігарки, першу частину він вже виконав, пора було перейти до другої.

– Чим швидше почнемо, тим більше встигнемо накопати. – Сказав він сам собі і кликнув мишкою, запускаючи потрібне йому застосування.

Стефан переглядав нові записи і різні відомості від очевидців, і після довгих пошуків, наштовхнувся на історію, яка найбільше йому підходила. Він прочитав її кілька разів, а потім почав шукати різні фрагменти цієї події по фото і відео тих днів.

– Ей, шеф! – Окликнув він Лангре. – Я вже дещо накопав, погляньте.

– Швидше, ніж я думав. – Відгукнувся Лангре.

– Все швидко, якщо знаєш, що шукати. – Посміхнувся Стефан і повернув екран свого комп'ютера так, щоб Лангре міг бачити те, що відбувається на моніторі. – Три роки тому, в Москві з'явилася "Людина без минулого".

Чоловік опритомнів в нічному лісі з мотузкою на шиї. Вік років 30 – 35. Одягнений зовсім не по – зимовому. Спортивні штани, футболка, легка куртка. Він вийшов з лісу на околиці Москви, близько дванадцяти годин вечора 29-го грудня. Поруч проходило будівництво нежитлового об'єкту, і він пішов в його сторону, сподіваючись знайти там допомогу. До будівництва було близько кілометра, йому повезло зустріти сторожа. Тут є стаття, де потерпілий сам описує те, що відбувалося. – Стефан подивився на монітор і знайшов той момент, про який говорив. – Ось!

"Я опритомнів пізно ввечері посеред лісу біля вогнища. Одягнений я був легко, взуття не було, на шиї мотузка. В голові був туман, я не пам'ятав нічого, як тут опинився і хто я. Було холодно і страшно. Я розумів, що треба рятуватися. Я намотав ганчірку собі на ноги, щоб йти по снігу. Я йшов по лісу намагаючись згадати хоч щось, але, на жаль, ні ім'я, ні адреси, ні що зі мною сталося. Я йшов на шум і світло дороги. Дуже довго йшов. Намагався зупинити проїжджаючі машини. Йшов, доки не побачив будівництво. Постукав, охоронець не хотів відкривати, потім помітив, що я босий, пустив в теплушку. Напоїв гарячим чаєм і викликав "швидку".

Стажер показав на екрані кілька фотографій цього чоловіка, його босі ноги, які були сфотографовані працівниками швидкої допомоги і те, як чоловік був одягнений. Лангре доки не давав ніяких коментарів, він уважно вникав, чекаючи розв'язки, а точніше того моменту, де ця історія зв'яжеться з їх історією.

– Сторож будівництва розповів, що спочатку прийняв чоловіка за п'янчужку, але потім зрозумів, що той тверезий. Він розповів, що хлопець був майже роздягнений і з обмороженими ногами. Тіло було покрито синяками, шишками і саднами, неначе його били. Невідомий був дуже ввічливий, і коли "швидка" його забирала, він вибачився, що доставив стільки клопоту. Потерпілого в ту ніч доставили в міську клінічну лікарню швидкої медичної допомоги номер один, де лікарі діагностували втрату пам'яті.

– Тобто в хлопця була амнезія? – Поцікавився Лангре.

– Я в термінах несильний. Тут написано про втрату пам'яті, а чим вона відрізняється від амнезії, я не знаю.

– Гаразд. – Махнув рукою комісар. – Неважливо, що там далі?

Стефан на хвилину повернувся до свого комп'ютера, і знайшов там один з новинних репортажів, який він і показав Лангре.

– "Реаніматолог, що прибув на виклик, згадує, що в потерпілого були сильно обморожені ноги – говорила молода дівчина з монітора комп'ютера – безпам'ятний "невідомий" досі боїться, що їх ампутують. "Коли йшов, зовсім не відчував ніг. Думав, відріжуть. Обробили, перебинтували, сказали, що жити буду". – Поділився він, коли його запитували.

Далі на екрані з'явився кадр з лікарні, в якому гарна ведуча брала інтерв'ю у доктора з тієї ж лікарні.

– "Важких, вимагаючих інтенсивної терапії, загрозливих життю діагнозів у нього немає. Ми провели комп'ютерну томографію головного мозку, травм голови в нього не виявлено. За станом здоров'я він прямо зараз міг би йти додому, але він нічого не пам'ятає. Медики і співробітники поліції додали, що на асоціального, чоловік не схожий – при вступі він був акуратно підстрижений і гладко поголений. – Знову взяла на себе слово журналістка. – Зараз поліція відкрила справу по встановленню особи".

– "Зовні звичайний. Явно не бомж і не психічно хворий. – Розповідав, що з'явився в кадрі поліцейський. – Особи тих, що втратили пам'ять встановлюємо, так само, як померлих, – механізми пошуку ті ж: створюємо орієнтування зі всіма прикметами, звіряємо з базою розшукуваних осіб".

– Орієнтування з фотографіями чоловіка розмістять не лише в Московській області, їх також відправлять до сусідніх регіонів. Поліцейські відмітили, що зазвичай або людина опам'ятовується, або знаходяться родичі, які допомагають відновити документи.

На цьому репортаж закінчився, і Стефан вимкнув відео.

– За словами головного лікаря, подібні пацієнти затримуються в лікарні до двох тижнів, а після, їх переводять в спеціалізовані пансіонати, або у будинки престарілих, ті що втратили пам'ять, знаходяться там, поки не з'являться родичі. За словами фахівців, головне в лікуванні таких пацієнтів – запастися терпінням. Потрібний час, щоб людина змогла хоч би щось згадати.

– Добре, а що далі? Який в цьому зв'язок? Ми перевірятимемо всі будинки престарілих, або що? – Досада Лангре відчувалася, він не розумів, що до чого, і Стефану це подобалося.

– Все зараз стане ясно. – Сказав Стажер і знову включив на моніторі статтю трирічної давності. – В той же час три роки тому, до тієї самої лікарні потрапив Ніколас Романов. За інформацією журналістів, 30-річний Ніколас Романов, потрапив у автокатастрофу – вилетів через лобове скло автомобіля, він знаходиться зараз в лікарні. Після огляду, фахівці залишили його в медичній установі. Лікарі стверджують, що у Ловця Снів зламана лицьова кістка, розбитий череп і є численні садна із забиттями.

Травми настільки серйозні, що реабілітація може продовжитися кілька місяців. Він лежить у тій самій травматології, що і невідомий.

– Здається, я тебе зрозумів. – Сказав Лангре. – Але Романов помер, а цей…?

– А цей пропав за кілька днів до виписки. Зник так само таємничо, як і з'явився. Що найдивовижніше, день смерті Ніколаса Романова збігається з днем зникнення невідомого.

Лангре встав зі стільця від здивування.

– Це точно не збіг. Як тобі вдалося?

– Я вибрав дату смерті Ніколаса, як відправну точку і почав шукати всіх дивних людей в радіусі цієї події. Попадалися різні варіанти, але не підходили з ряду причин, а коли я наштовхнувся на цю статтю, це був джекпот.

– Відмінна робота, Стефан. Є "невідомий" чоловік, який видає себе за Ніколаса Романова, але він все ще "невідомий". Як нам встановити його особу, якщо навіть за три роки російським співробітникам це не вдалося?

– Ніяк! – Спокійно відповів Стефан. – Ким би