Євгеній Павлович Литвак - Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак

– Так, тільки це карликова держава. Така, як Ватикан або Монако.

Фактично Орден є дуже впливовою структурою, але як вони цього добилися не зрозуміло. Зараз, Італія визнає існування Мальтійського ордену в якості суверенної держави, а також екстериторіальність його резиденції в Римі. Їх Мальтійський палац або на Віа Кондоттіі, їх резиденція і Магістральна вілла на Авентині. Всі ці будівлі вважаються їхньою територією.

– Все одно не зрозуміло, яке відношення вони могли мати до Братства Ашоки?

– Тепер давай уявимо, що в Італії, є надійне місце, розміром в сто квадратних метрів, що офіційно вважаються державою – як на мене, це краще місце для бібліотеки. Ніхто не зможе просто так туди потрапити , навіть уряд інших країн.

– Я з тобою згідна. Це приголомшливо, як ти кільце з цикадою зміг зв'язати з мальтійським орденом.

– Так, нічого складного, дивися, тут в коробці лежало ще кілька мальтійських монет. – Ніколас вставив купюру в рахунок і встав з-за столу.

– Якщо відправимося прямо зараз – до вечора можемо бути вже там.

– Згодна!

Глава 4

Літак заходив на посадку. До землі залишалося сотня метрів, і всі пасажири були в передчутті завершення польоту. Кожен вже думав про те, як він виходитиме з літака, йтиме по коридорах аеропорту і забиратиме свій багаж. Лангре і Стефан не виділялися серед пасажирів цього рейсу. Вони так само спокійно сиділи, поглядали в ілюмінатор і чекали, коли шасі торкнуться землі.

"Шановні пасажири, наш літак успішно здійснив посадку в аеропорту Фьюмичіно. Ласкаво просимо в Італію. Місцевий час 10:18. Температура повітря 31 градус за Цельсієм". Поки стюардеса виконувала свою роботу, видаючи шаблонно заготовлені фрази, люди вже покидали свої місця і рухалися до виходу. Стажер і Лангре поводилися інакше, вони не поспішали вийти першими, речей в них було мало. Невелика сумка Лангре і рюкзак Стефана, в якому він віз свій ноутбук. Поспіх їх не цікавив.

Найкращим другом Лангре – було терпіння, і він ніколи не зраджував йому.

– Не люблю я ці аеропорти. – Видав Стажер. – Суцільна бюрократія і торгівля.

– Гадаєш, це стосується тільки аеропортів?

– Згоден. Цього зараз скрізь вистачає, але ці місця перевершили всі. Майже половина будівлі – це магазин, а друга половина – це бюрократи, які бачать тільки папірці.

– Якщо люди готові з цим миритися, означає все не так погано. Вже можна йти. Що там показує твій комп'ютер?

– Все так само. Ніяких змін.

– Гаразд. Розбиратимемося.

Через кілька годин двоє поліцейських йшли по вулицях Риму. Натовпи туристів в самий розпал обіду снували з кута в кут, роблячи сотні фотографій кожної будівлі. Рим і справді здатний здивувати своєю архітектурою. Древні амфітеатри, колони, фонтани з мармуру і пам'ятники святим. Стефан відкрив свій ноутбук і тут же закрив і поклав на місце.

– Все як і раніше. – Відзвітував він Лангре.

– Невже ми їх загубили? Чому люди не можуть просто залишатися на видноті. До чого ці ігри?

– Напевно, не люблять, коли за ними стежать. – В жартівливій манері відповів Стефан. – Хочуть побути наодинці і таке інше.

Лангре звів брови разом в похмурій гримасі і сказав:

– Добре якщо так, і ми не знайдемо їх тіла в кюветі.

Вони пробиралися в глиб міста. В цьому місці рідко буває безлюдно, хіба що пізно вночі. В літню пору року, Рим особливо прекрасний, але через свою спеку, все ж примушує місцевих поїхати в гори або до моря і надати своє улюблене місто туристам. Лангре йшов прямо, іноді запитуючи в Стажера, який поворот наступний.

– Ми вже зовсім поряд. Треба піднятися трохи вище, і ми на місці. За мною! – Повторював Стефан кожні десять метрів, а вік Лангре підказував, що такі прогулянки не проходитимуть безслідно, він вже відчував легке поколювання в колінах. Піднявшись на пагорб, вони вийшли на невелику площу, де юрбилася черга до воріт вілли.

– Це останнє місце, де був отриманий сигнал з телефону Ганни. Ви тільки подивіться, що перед нами! – Сказав Стажер і відразу ж додав. – Це знаменита Магістральна вілла Мальтійського ордену.

– Ордену? – Перепитав Лангре.

– Так. Мальтійський орден – найменша легітимна держава. Тут є одне дуже цікаве місце для туристів.

Поки Лангре міркував, що до чого, Стефан вказав йому на невеликі зеленуваті ворота, біля яких стояли люди.

– Вони бажають потрапити до середини?

– Ні – відповів Стефан. – Все не так просто. В цих дверях розташована діра від Піранезі. В цю діру, оформлену фігурною залізкою, не вставляються ключі, і вона не має відношення ні до одного замка. Спеціальний круглий отвір у воротях Вілли Пріората Мальти, ще у XVIII столітті запропонував виконати відомий архітектор Джованні Піранезі. Завдяки розташуванню вілли, через знамениту діру, видно території відразу трьох держав – Мальтійського ордену, Ватикану і Італії.

Вони і не прагнуть потрапити на прийом до князя чи великого магістра Мальтійського ордену. Мета туристів – заглянути в замочну щілину. Адже отвір цей знаменитий.

– Гадаєш, Ніколас і Ганна вирішили сюди прилетіти, щоб подивитися в діру?

– Я думаю лише те, що вони були в цьому місці. Сигнал пропав прямо тут і тому ми з вами стоїмо біля цих воріт.

– В Римі є ще будівля цього Ордену? – Поставив питання Лангре і потягнувся в кишеню за пачкою цигарок. – Це наша єдина зачіпка.

Поки Лангре палив, спостерігаючи за туристами, Стефан швидко шукав інформацію про Мальтійський орден і Рим. Випускаючи клуби диму, Лангре дозволив собі розслабитися і просто дивитися вдалечінь. Як би погано не відзивалися про паління інші, Лангре це мало хвилювало.

На ідеально чистому тротуарі, Лангре побачив під своїми ногами, невеликі шматочки скла. "Невже на цьому місці Ганна розбила свій телефон"? Він занурився в свої думки і почав уявляти, що могло тут статися.

– Є адреса. – Крикнув Стефан.

Комісар кинув недопалок в найближчу урну:

– Викликай таксі! – Сказав Лангре. – Не витрачатимемо час на прогулянки.

Віа Кондотті – старовинна вулиця в римському кварталі моди. Вона починається від площі Іспанії, з її знаменитими Іспанськими сходами і фонтаном Баркачча, і йде до Віа дель Корсо. На цій вулиці розташовані дорогі магазини одягу, взуття, парфюмерії, годинників, ювелірних і шкіряних виробів. Серед них, затишно влаштувалася будівля Мальтійського ордену. До воріт будинку за адресою Віа Кондотті, 68 під'їхало жовте таксі. Стажер розплатився і вийшов з автомобіля.

Біля Мальтійського палацу стояли дві машини. Одна машина швидкої допомоги, біля якої кілька жінок і лікарів. Друга – це єдиний автомобіль "держави" з номерами: "SMOM 00".

Вони підійшли до жінок, щоб запитати про