Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   — Я дуже хочу вірити, що тут більше нічого не постраждало, — додав Ноа та ввімкнув паяльну станцію.

   — Та буде жити твоя Леа, можеш розслабитися, — з виглядом знавця промовив Кузя. — Тільки ось зі своїми просунутими радіоскілами їй доведеться тимчасово розпрощатися.

   Ноа зняв паяльним феном з плати чіп, що прогорів, і елементи фільтра в колах антени, а потім перевірив аналізатором стан дванадцятивольтової лінії живлення: коротке замикання тепер було усунуто. Зворотний процес збирання зайняв близько сорока хвилин.

   Завантаження операційної системи та активація штучного інтелекту завершилися за півтори хвилини. Леа розплющила очі, підвелася на ноги і після того, як озирнулася навколо, запитала:

   — То був електромагнітний імпульс?

   Ноа кивнув головою. Язик чомусь онімів чи то від пережитої нервової напруги, чи то від радості знову чути і бачити її живу.

   — Пробій RF-процесора?

   Ноа знову кивнув головою.

   — Що сталося після того, як мене вивели з ладу?

   — Тебе врятував ось цей хлопець, — Кузя показав на Ноа пальцем, а сам з неприхованим інтересом почав розглядати це для себе диво техніки.

   Леа впритул підійшла до Кузі, неквапом окинула його зверху донизу вивчаючим холодним поглядом та запитала англійською:

   — Ти хто такий?

   — Барашкін Кузьма Павлович, для тебе просто Кузя.

   — Ти говориш французькою?

   — Розумію з горем пополам. Мені краще англійською доводилось.

   — Що ти робиш у моєму будинку?

   — Переховуюся від свого начальства, сподіваюся і вам бути корисним в тому ж.

   Леа підійшла до Ноа:

   — Як я опинилася тут?

   — Я тебе виніс із будинку Кенінга, а потім привіз на твоєму автомобілі сюди.

   — У будинку були озброєні люди…

   — Усього двоє, і мені вдалося з ними впоратися.

   — Троє, Ела він прикінчив ще на вулиці, — вставив поправку Кузя.

   — Ти міг загинути, — Леа ковзнула поглядом по обличчю Ноа і зупинилася на його очах, вдивляючись у них так, ніби намагалася назавжди їх запам'ятати.

   — Міг, але що поробиш, ось такий я нераціональний, — розвів руками Ноа, — і тебе теж у це втягнув. Вибач.

   — Де Камілла?

   — Ти врятувала її. Спить на другому поверсі у маленькій кімнаті. Винести її з будинку допоміг Кузя.

   — Без тебе не вдалося б її врятувати, — уточнила Леа.

   — А ще, без мене ти не потрапила б у таку колотнечу. Через мене ти опинилася у величезній небезпеці. Мені дуже шкода, що так сталося.

   Їхню розмову перервало гучне опорожнення носа Кузі від соплів:

   — Пардон, що перериваю такі вельми душевні зізнання, але я дико зголоднів, — він винувато поглядав то на Леа, то на Ноа, одночасно скручуючи свою сопливу онучу та засовуючи її собі в кишеню.

   — На кухні є їжа. — Леа повернулася в його бік, — але одразу одягни ось це.

   Вона підійшла до однієї з шафок та дістала звідти пристрій схожий на наручний годинник. Потім застібнула його на зап'ясті лівої руки Кузі та зачитала йому свої вимоги:

   — Тобі забороняється без дозволу виходити з мого будинку чи ходити десь усередині нього, крім кухні, зали, туалету з ванною, та кімнати, яку я тобі покажу пізніше, а також території, яка безпосередньо пов'язує ці місця. Тобі забороняється користуватися стільниковим зв'язком та інтернетом. Якщо порушиш ці правила хоч один раз, я тебе зачиню в підвалі у клітці.

   — Ноа, а в тебе дуже строга подружка. — Кузя зацікавлено подивився на пристрій, який пристебнула йому на руку Леа, — отже, GPS -маячок із температурним датчиком та монітором серцевого ритму. Гаразд, а тепер мені можна піти та запобігти своїй голодній смерті?

   — Іди, — дозволила Леа та супроводила його суворим поглядом до виходу.

   Вона звернулася до Ноа:

   — Я відвідаю Каміллу. Підеш зі мною?

   — Звичайно.

   У кімнатці, де спала Камілла, було тихо й похмуро.

   Леа своєю невагомою ходою тихо пройшла до її ліжка і сіла поряд, роздивляючись її у темряві. Ноа залишився стояти біля дверей. Він намагався вкотре вгадати, про що зараз може думати Леа, і які чергові раціональні мотиви можуть викликати цей її інтерес до Камілли. Ще вдень вона була байдужою до існування якоїсь там дівчинки, однієї з мільйонів, сприймаючи її як можливу загрозу, але вже зараз вона встигла врятувати їй життя, і тепер шукає місце для неї у своїх електронних мізках. А може, і зараз нічого особливо не змінилося? Леа просто продовжує обчислювати ризики та загрози, які можна очікувати від цієї маленької істоти?

   Камілла спала неспокійно, часто поверталася, здригалася і трохи розплющувала очі. Повернувшись вкотре на ліжку, вона крізь неспокійні образи свого дитячого сну помітила силует Леа.