Кулик Степан - Відродження-3, Кулик Степан

— Трясця… — Касперський уважніше придивився до голограми. — Ти вмієш дивувати, Леоніде. Причому сам не розуміючи, якою інформацією володієш. Це ж не просто картка потенційно небезпечних місць. Це ключ до світового панування. По суті, я мав би зараз вас усіх трьох вбити і стати Володарем Світу… Трясця… Шампанське, схоже, скасовується. Тут потрібно щось міцніше. І, як мінімум, цебрик кави.

При слові «вбити» Сашка змістилася мені за спину, а Оленка підібралася, як кішка, тільки нігтики випустити.

— Поясни…

— А сам не розумієш? — не маючи сил стримувати емоції, радник схопився і почав міряти кімнату широкими кроками.

— Щодо світового панування? — уточнив я, знизуючи плечима. — Ні...

— Як усе запущено… Дивись… Перше, — як я зрозумів, — ця інформація є тільки в тебе. Правильно?

— Якщо Хантери не передумали та не передали її ще комусь. Але, не повинні. Це начебто моя нагорода. За те, що не підірвав інкубатори.

— Інкубатори? Які ще… Не суть… — відмахнувся Касперський. — Отже, вважаємо, ексклюзив. А будь-яка ексклюзивна інформація, тим паче така, дорого коштує. І нею можна по-різному розпорядитись.

— Це все загальні слова. Що ти конкретно пропонуєш?

— Конкретно? Гаразд, поясню по порядку. Як ти думаєш, чого нам усім варто очікувати насамперед після відходу Хантерів?

— Звідки мені знати, пане дійсний статський радник? — зробив я найтупіший вираз обличчя. Хоча, треба визнати, дуже сильно старатися не довелося. Я й справді гадки не мав про те, як усе розвиватиметься далі. Та й голову особливо сушити не хотів. Наявна в гаманці сума дозволяла непогано влаштуватися за будь-якого розкладу. — Забули? Я лише звичайний хлопець з передмістя. Навіть школу закінчити не зміг.

— Ха… — відмахнувся Касперський. — Якби на Землі було хоча б кілька десятків таких «простих» хлопців, ми б весь Всесвіт раком поставили. Тож не прибіднюйся. Гаразд, проїхали... Переділ влади буде. Скрізь і всієї, яка тільки є.

— Не розумію зв'язку.

— Так? Тоді скажи, на чому тримається влада Тимчасової Ради, що виконує сьогодні роль координаційного центру всієї планети? Правильно, на страху перед Хантерами. Адже сама Рада лише рупор інопланетян. І які важелі у них залишаться після того, як Хантери підуть? Рота почесної варти? Так із цих паркетних солдатиків такі вояки, що їх дворова шпана камінням розжене. Це раз? Два — що вони можуть запропонувати всім за лояльність до себе? Адже всі ті блага, які Рада раніше розподіляла між анклавами, теж були отримані від Хантерів або вилучені у виробників. Повторюся… Хантерів немає. Блага закінчились. А змусити тих, хто хоч щось виробляє на планеті, віддати свою продукцію безкоштовно — Рада не має сил. Більше того… Саме в тих місцях, де ще існує виробництво, і розпочнуться перші виступи за те, що годі годувати ледарів та дармоїдів, а потім — про вихід із всесвітнього союзу та проголошення автономії. І, повір мені, як тільки пролунають перші голоси, їх підхопить вся планета. Думаю, що максимум місяць-другий, і вся Земля буде роздроблена на десятки сотень анклавів, які оголосять про незалежність. Ну, а далі... впевнений, ти здогадаєшся сам. Люди візьмуться за свою улюблену справу — почнуть воювати. Тому що людей все ще забагато, і благ на планеті на всіх не вистачає.

— Жах… Я думав, позбавившись влади інопланетян, люди почнуть відновлювати планету. Об'єднаються.

— З чого б це раптом? Ми воювали тисячі років до Вторгнення. То чому тепер маємо відмовитися від второваного шляху? І не сподівайся. Адже відібрати те, що тобі потрібно у слабкого, завжди простіше і швидше, ніж зробити самому. А головне — значно дешевше. Війна, друже… Як би прикро це не звучало, але на нас чекає тривала бійня всіх з усіма, доки сильні не знищать або не підімнуть слабких, створивши нове світове панування.

— Трясця... Послухаєш тебе і почнеш шкодувати, що Хантери йдуть.

— Та гаразд… Все не так страшно. Тим більше, що завдяки тобі наш анклав має велику фору. Ніхто ще ні про що навіть не здогадується, а ми вже третій день готуємось і ведемо переговори із сусідами. А тепер у нас у рукаві ще й ось цей козирний туз з'явився… — Касперський кивнув головою на голограму. — І розіграти цю карту треба з розумом. З союзниками поділитися інформацією. Можливо, навіть допомогти. Нейтралам чи тим, хто територіально надто далеко перебуває, щоб вибудовувати якісь серйозні стосунки — продати. А ворогів «забути» попередити. Розумієш?

— Так. Але якось це…

— Не шляхетно? — пирхнув радник. — Забий. Подивися на глобус. Бачиш, як розташовані вогники?

— Скрізь, окрім південної Америки і тих ділянках суші, залишилися від Австралії.

— Я не про це… Відстань! — Касперський демонстративно тицьнув у точку, де приблизно було наше місто, а потім розвів пальці, дотягуючись до найближчої позначки. — Ти все одно не зможеш допомогти всім. Авіації, стараннями Хантерів, немає в жодному анклаві. А дороги не ремонтувалися із дня Вторгнення. Уявляєш, на що вони перетворилися за весь цей час? Нині не те що тисячу — кілька сотень кілометрів доведеться долати тижнями. Як у часи гужового транспорту. І це при умові, що бодай частина мостів збереглася. Тож не забивай собі голову неможливим. Один давній мудрець казав: «Господи, дай мені терпіння прийняти те, чого я не можу змінити, мужність виправити те, що в моїх силах. І подаруй мудрість відрізнити одне від одного». Схоже, зараз саме такий випадок, Лео. Подумай над цим… і прийми вірне рішення.