Кулик Степан - Відродження-3, Кулик Степан

Розділ 15

— З мудрецями сперечатися не заведено, — кивнув я. — Але не в даному випадку. Транспорт буде. Мені Хантери обіцяли допомогти. Не хочу забігати вперед, щоб не наврочити. Завтра все сам побачиш… Або ні... тоді й продовжимо розмову.

— Хантери допоможуть? — по-хлоп'ячому почухав потилицю Касперський. — Гм… Це багато змінює. Але не принципову позицію. Чи ти вже все вирішив і переконувати нема рації?

— Не зовсім, — мотнув я головою. — Скажу щиро, були деякі думки. Але тепер, після цієї розмови, я не зовсім впевнений.

— Чудово, — енергійно змахнув руками Касперський. — Тоді давай на цьому і зупинимося. Ти поки що це сховай… — вказав на кристал. — І нічого не роби. Хоча б день-два… Це можливо?

— Цілком. Я й так не збирався нічого починати, доки не буду остаточно готовий. Та й розвідку, хоч якусь спершу провести треба.

— От і славно. А я ще з губером тему перетру. Він мужик тямущий. Битий життям... Коротше досвідчений. А що означає: буду готовий? Допомога потрібна?

— Швидше за все. По-перше, — мені потрібен вантажний транспорт. Хочу дещо забрати із одного бункера. Втім, чому дещо. Все одно побачиш. Бойового робота. Я там його законсервував. Як знав, що знадобиться. Він важкий. Своїм ходом довго. А вантажний флаєр у лісі не посадиш.

— Я тебе почув. Коли транспорт надіслати?

Я глянув у вікно. Там потихеньку згущалися вечірні сутінки, а над деревами піднімався бляклий місяць.

— Давай завтра. З самого ранку.

— Ок. Що ще?

— З Феліксом треба переговорити. Причому всім разом?

— Навіщо? — невдоволено скривився радник.

— Тому що потім, пане раднику, мені знадобляться бійці. Як мінімум — із бойовим досвідом. Як максимум — готові купити квиток в один кінець. Коротше, щоб і у вогонь, і воду, і без зайвих питань.

— Зараз не зрозумів?

— Я гадки не маю, що чекає нас у тих небезпечних зонах. І, про всяк випадок, хочу зібрати якомога більший загін.

— У мене знайдеться десяток-другий непоганих хлопців серед поліцейських. Надійних та перевірених. Навіщо нам зеки?

— Тому що швидше за все це будуть смертники. Мені потрібні ті, хто готовий ризикнути життям. Але їм за це треба щось запропонувати взамін. І гроші в таких випадках не найкраща мотивація. А ось свобода — приз, заради якого багато хто погодиться ризикнути головою. Особливо з контингенту засуджених до довічного строку.

— Це так… — кивнув Касперський. — Після кількох років за гратами, свобода стає особливо солодкою. Але ти уявляєш, з яким покидьками доведеться мати справу? На довічне просто так не відправляють. Серійні вбивці. Маніяки…

— Того, хто виріс у гетто, важко чимось здивувати. Якщо пам'ятаєш, у передмісті влада завжди належала бандитським угрупованням. Думаєш, вони були світочами доброти та гуманізму? Тоді поговори якось із Оленою. Думаю, вона знайде для тебе багато цікавих історій. У порівнянні з якими дії мадам Фаїни здадуться невинним жартом. Тож не напружуйся. А що покидьки — то навіть краще. Совість дошкуляти не буде. Загинуть — рахуй, вирок виконали. Виживуть — глядиш, інакше на життя подивляться.

— Логічно… — пожував губи Касперський. — Та й хто завадить їх потім зачистити? Коли все закінчиться.

— Згадай глобус, — хмикнув я. — Це операція не на один місяць. А то й рік… Навряд чи доживе дуже багато.

— Переконав. Коли призначати зустріч?

— А навіщо відкладати? Давай на завтра. Лише ближче до вечора. Якщо Хантери не обдурять, ми заявимося до в'язниці із шиком. Щоб наші слова переконливіше звучали.

— Домовилися. Тоді я пішов. Губер любить працювати ночами. Тож я ще цілком встигну з ним сьогодні переговорити. І на завтра вже мати хоч щось.

— Бувай…

Радник пішов, а я вимкнув голограму і сховав кристал у інвентар.

— Ну, що, дівчата? Чи не повечеряти нам?

— Ти ж казав, що наївся у Хантерів? — пирхнула Сашка.

— Це коли було? — знизав я плечима. — Вже й смаку не пам'ятаю… А в животі бурчить.

— Це тому, що поліцмейстер енергетичний вампір, — багатозначно промовила Олена.

— В сенсі?

— Він висмоктує енергію із співрозмовника, — пояснила білявка. — Сам не помітив? Ти втомився, а він бадьорим козликом пострибав. Хіба це не дивно?

— Тільки вампірів нам для повного щастя не вистачало. Зав'язуй страшилки читати… Скоро і без них на всіляких монстрів надивишся.

— Точно вам кажу.

— Тоді тим більше пожерти треба. І це я вже не натякаю.

— Та зрозуміла, зрозуміла ... — Сашка злізла з підвіконня і пошльопала в кухню. — Лисице! А ти допомогти не хочеш? Я в куховарки не наймалася.

— Іду… Думаєш я дурна, залишатися в одній кімнаті з голодним мужиком?

Дівчата продовжили перекидатися репліками в такому ж дусі, дуетом скерувавши дотепність проти сильної половини людства, але я їх не слухав. Поки був вільний час, треба було зайнятися статами. Хтозна, коли випаде наступний випадок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍