Роза Фаєр - Ненависть при світлі , Роза Фаєр

Глава 16.

Приблизно тиждень я ще пробула в родинному маєтку Поводських. Молода пара постійно насолоджувалася одне одним.

Тому,я як помічник,не була потрібна брату. Але все ж не можна було залишати його справу без нагляду. 

Таким чином,я поїхала в генеральний офіс. Або якщо сказати іншими словами, просто захотіла змінити обстановку.

Я неймовірно скучила за своєю квартирою. Вона була досить компактна і мала всього лише 38 квадратних метрів. Проте,я все зробила на свій лад і смак.

Тут було мені найкомфортніше. Я була сама і насолоджувалася тишею.

Принаймні, півгодини. Поки встигла зайти всередину і так-сяк розібрати речі. Далі пішла в душ.

Переліт трохи вимучив мене. І взагалі я останнім часом почала погано спати. Мені снилися різні нісенітниці і я прокидалася в холодному поті.

Це вперше в мене таке було. Я навіть приблизно не розуміла причин.

Скажете,яка вона дурненька. Чи може вже забула про Артура. Але ні. Чому він має бути причиною моїх жахіть.

Адже ми начебто все вирішили. Він розкаявся і попросив можливості усе пояснити.

То чому б мені через нього було фактичне безсоння.

Гаряча вода чудово зняла напругу і я чимдуж закуталася в рушник. Мене трохи трусило. А ще я добряче була змучена.

Раптом в мої двері постукали,а потім ще подзвонили. Я спочатку застигла на місці.

По-перше,хто це. А по-друге - хто в біса знає, що я повернулася. Тим паче,година пізня.

Тихо крадуся до вхідних дверей. Потім заглядаю у вічко.

Що за..бачу за дверима кур'єра. Швидко повертаюся до ванної і натягаю халат. Бо якось не дуже зустрічати незнайомого чоловіка голою.

Далі відкриваю двері.

-Доброго вечора,Єва Поводська?-запитує мене одразу ж кур'єр.

Я навіть не встигла кинути фразу на шквал ви помилилися.

-Так,-єдине, що відповідаю. При чому, здивовано або ще краще, недовірливо.

-Розпишіться про отримання,-простягає мені якісь папірці.

Я на автоматі роблю те, що мене попросили,а сама заглядаю позаду кур'єра.

Бо там стоїть ще декілька.

-Хлопці,заносьте,-командує чоловік попереду.

Я спостерігаю,як на мене рухається зграя кур'єрів і звільняю їм дорогу.

Помічаю в їх руках і квіти, багато багато квітів. Різних..троянд, орхідей,лілій, навіть ромашок. А на остаток корзина з солодощами,фруктами і вином.

Ще піца..дивне поєднання. Проте,я люблю піцу і з дороги якраз голодна. Навіть дуже.

Але хто..не встигла я і подумати,як телефон завібрував.

Дістаю його з кишені,проводжаючи поглядом юрбу чоловіків. 

Невідомий номер. Відкриваю вхідні:

"Вітаю в Україні. Сподіваюся, що я вгадав твої бажання.

Сьогодні відпочивай,а завтра нас чекає довга розмова. Тому,будь готова о шостій вечора "

Підпису хто це не було. Проте,я і так знала адресата..

Точніше, думала, що знала.. Отакої,якого це. Чого Артем веде себе так,наче керує ситуацією. Адже це він винний.

Він мусить виправдовуватися і чекати мого прощення. Я ж нічого йому не обіцяла. Не казала про якісь наші відносини чи можливість возз'єднання.

Я всього лише сказала, що вислухаю його пояснення і все. Наче більше ми ні про що не говорили.

А тут на тобі. П'яний він був теж такий. Трохи незібраний,але..Але знову такий владний.

Бісить. Сідаю на диван і притягую до себе піцу. Тільки не кажіть.. подвійний сир. Ну, звісно. Він знає,яка в мене улюблена.

Бісить. Встаю на ноги і беру бутилку вина з кошика. Бісить.. моє улюблене.

Але вже як є. Несу бутилку на кухню і дістаю з полиці штопор. Далі легким рухом руки відкриваю вино.

Беру з собою келих і повертаюся до вітальні. В ніздрі одразу ж вдаряє запах квітів..

Якщо чесно,то так гарно... дуже гарно. Бісить..

Вимикаю світло і запалюю декілька ароматичних свічок.

Наливаю вино у келих і осушую його залпом. Тоді наливаю ще,але не п'ю. Починаю їсти,бо голодна і не хочу так швидко захмеліти.

З'їдаю половину піци і відкидаюся назад на спинку дивана. Витягую ноги і беру келих у руку. Надпиваю трохи.

Кидаю погляд на корзинку. Хто б сумнівався, що там є шоколад. Дістаю,хоч і знаю, що так багато з'їла.

Проте, байдуже. Він ж не думав про мою фігуру,коли усе це сюди посилав. Бісить.

Допиваю ще келих вина. Тоді ще. Наче стало краще. Стаю на ноги і вмикаю музику. Український рок.. просто обожнюю його. 

Далі,як ви розумієте, починаються дикі танці. Я п'яна і дуже емоційна. Мої "танці" продовжуються близько півгодини.

Поки я змучено не падаю на диван. Тягнуся ще за шматком піци. Чомусь мені знову хочеться щось дзьобнути. Одним словом, душа пішла в рай.

Я не заспокоїлася поки не випила все вино. Тоді постаралася якось прибрати безлад, що сама і наробила. 

Проте, швидко залишила цю марну справу. Відправилася до спальні і солодко заснула. Вперше за стільки часу я не прокидалася серед ночі.

Але швидко була покарана за свою безрозсудливість. Оскільки, вранці мене розбудив дзвінок від брата. Я автоматично приклала телефон до вуха:

-Чому тебе ще досі не має на робочому місці?!

Слова брата змушують мій організм миттю злетіти з ліжка. А ще водночас пережити інфаркт і інсульт.

-Я..я..я.. просто проспала. Переліт був довгим і..і взагалі я ще не встигла адаптуватися до зміни часових поясів,-здавалося, що я відчайдушно намагалася виправдатися.

Проте,це було зовсім погано і здається, що безнадійно. Я ж тільки трохи попрацювала і ні разу не мала поблажок,а тут вперше запізнилася..

Трясця..на три години. Тиша на тому кінці вказувала, що мої справи дуже і дуже кепські.

Я не знала, що можна ще щось сказати у своє виправдання. Але встигла вже залізти в свої джинси і навіть застебнути всі гудзики на сорочці.

Я вже брала в руки щітку, щоб хоч якось вкласти своє волосся,як тут в моє вухо вдаряє веселий сміх.

Не зрозуміла..а Святослав вже сміявся. Навіть,я б сказала,заходився.

-Брате, що сталося. З тобою все нормально?-запитую,бо повністю збентежена його поведінкою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍