Кетрін Огневич - Між нами контракт, Кетрін Огневич

Те, що Крістіни не було вдома, страшенно лякало мене. Куди вона могла піти? До своїх подруг? Якщо, у неї, звичайно, такі були. Я повернувся назад у свою кімнату і ліг спати, сподіваючись, що вона все-таки рано чи пізно з'явиться. Але й наступного дня її не було. Принаймні, вранці. Жодних ознак, що вона була у квартирі.

Я навіть не бачив її сьогодні в університеті, що дивно, оскільки ми так чи інакше іноді іноді перетиналися один з одним. Після занять я заїхав до Артура і розповів про те, що трапилося.

— Чувак, ти серйозно підклав лінолеум із супер клеєм і вона вступила в нього? — він перепитує мене після того, як я закінчив свою розповідь.

— Так! 

—  Боже, та у вас, народ, просто війна якась! Не думав, що все так погано.

— Ну, знаєш, якби вона не влаштувала ту витівку з каструлею води, то нічого цього б не було. Тож ми квити.

— Не думаю, що твоя дружина на цьому зупиниться. Своїм вчинком ти тільки ще більше підігрів ненависть, яку вона й так відчуває до тебе після випадку з вашою шлюбною ніччю, — сказав Артур, роблячи кілька ковтків води. Він був єдиним, хто знав правду про мій шлюб із Крістіною. Тільки йому я міг довіряти. 

— Не знаю, можливо, ти й маєш рацію. 

— У будь-якому разі, їдь додому, і спробуй якось розрулити це, друже.

— Гаразд, спасибі, — я плеснув його по плечу, і потім поїхав додому.

Ви не бачили, з яким побоюванням я відчиняв двері, боючись, що на мене виллється відро води, або що ще гірше, якогось іншого лайна. Проте, нічого не сталося.

Світло в коридорі вмикалося автоматично, реагуючи на рух у кімнаті. Я навіть про всяк випадок вирішив не роззуватися, і попрямував прямо у вітальню, де горіло світло. Крістіна сиділа в кріслі, на ній були величезні навушники, і було видно, що вона явно не чула, як я прийшов, і, схоже, навіть не помітила.

Оскільки вона щось зосереджено малювала у своєму блокноті. Я тихо прокрався позаду неї і прошмигнув до коридору, який вів до інших кімнат. Тільки-но за мною зачинилися двері, я миттєво відчув, як щось липке плюхнулося мені на голову і тепер розтікалося по моєму обличчю та шиї. Я навіть не відразу зміг розплющити очі.

Щойно я протер очі руками, і відкрив їх, то побачив, що мої руки фіолетового кольору.

От лайно, це що фарба?!?

p.s. доречі, у Крістіни були ось такі файні шкарпети )))

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно