Олекса Мун (Alexa Moon) - Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)

17

Арон

Я отримую колосальне задоволення, коли мій кулак стикається з голеним обличчям мудака, який начебто хотів завдати шкоди дівчині з величезними очима. Яка ніяка, але розрядка.

Я гадки не маю, якого біса я пішов на поводу у Лери? Чомусь, коли вона почала щиро просити за цю малу, усередині щось клацнуло і мозок перестав працювати. Якийсь неконтрольований інстинкт змусив зробити все можливе, аби не було цього зляканого виразу на її дуже гарному личку.

Ще й сережки ці прокляті... Мало не прогорів із ними. Дитячий садок. Кому розкажи, не повірять що я такий відчайдушний ідіот.

Звичайно, Ользі по хер на забуті Лерою цяцьки, а мені це зайвий привід відвідати мою привабливу відьму. Я думаю, що дружина брата була б навіть рада, якби Яніс переспав із кимось. Око за око, так би мовити. Але мій праведний братик — зберігач сімейних цінностей і, як виявилося, не може дозволити собі такої розкоші, як зрада.

Дізнавшись причину, чому Яніс і Ольга живуть окремо, я був готовий сам придушити цю жінку, але вирішив все ж таки притягнути її до брата і змусити їх поговорити. Я достеменно знаю, що в неї під серцем живе мій племінник. Моя інтуїція крутіше будь-якого тесту ДНК, чорт забирай!

А зараз, моя інтуїція нагадує мені, що Лера сьогодні проведе цю ніч зі мною, задихаючись від нескінченних оргазмів. І нехай вона буде слухняною дівчинкою, інакше Лера вбере всю мою злість, яка накопичувалася протягом дня.

Мені ще до «Білої троянди» треба заскочити. Забрати черговий борг Мірану. А там, як завжди, без пригод ніяк. Зазвичай, Жасмін згладжує гострі кути, але сьогодні я взагалі не хочу торкатися повії. Я хочу Леру. Цю погань, яка сама щойно накинулася на мої губи.

Не очікував. Зізнаюся чесно. Це вона дарма зробила. Тепер я на хрін нікуди дінусь. Вона як довбане наслання і поки я не наситився нею.

— До вечора. Тепер за тобою маленький борг. — Підморгую їй, уже передчуваючи в якій позі вона віддасть мені цей борг.

Її переляк тане, не залишаючи й сліду. На його зміну приходить звична зневага. От би стерти його раз і назавжди. Руки так і сверблять. Її поведінка наводить мене на думку, ніби я не вартий її. Це почуття змушує кипіти зсередини. Своєю поведінкою вона робить гірше тільки собі.

Що їй не подобається? Переспимо кілька разів, поки вона мені не приїстись, поки не розкушу її й розійдемося. Їй не звикати. З депутатиком у неї були набагато складніші стосунки.

Сідаю в машину й заводжу мотор. Потрібно якнайшвидше вирішити свої справи та насолоджуватися очікуванням вечора. 

 

***

Переступаю поріг злощасного місця і в очі одразу ж кидається руда голова смутно знайомого мужика. Він стоїть біля стійки й вимогливим голосом щось втирає дівчині.

Падаю на свій улюблений диван і чекаю, коли «головний з розпусти» винесе мені частку Міранових грошей.

— Вибачте, зараз Жасмин не може надавати послуги. Найближчий місяць, так точно.

У відповідь на дівчину ллється добірна лайка, а я посміхаюся.

Згадую, звідки мені знайома його морда. Він був присутній на святі закриття братового клубу. Прізвище не пригадаю, але його наявність тут, дуже до речі тут…

— І що це за сосунок, що викупив її на місяць? — бризкає слиною рудий. — Як таке взагалі можливе? Вона що, якийсь абонемент до спортзалу?

Ну так. Можна і так сказати. Соки з тебе всі висмоктує.

— Це я! — повільно карбую. Не такий туз у рукаві я хотів мати, але все ж таки краще, ніж нічого.

Чоловік повертається до мене і випаровує зневажливим поглядом.

— І хто ти такий? — випльовує питання.

— Арон Адаміді.

Не люблю козиряти своїм прізвищем, але зараз особливий випадок. Ви б бачили, як витяглося його обличчя, почувши мою фамілію.

— Іди, — стукаю по шкіряній оббивці дивану, наче кличу якусь шавку, — присядь. Поговоримо.

Невдоволено підтиснувши підборіддя, він виконує мій наказ. Підходить, але сідає в крісло, що стоїть поруч.

— Сподобалася Жасмин? Можу позичити на день за послугу.

— Яка послуга? — його кругле обличчя червоніє від злості, а жирні пальці тягнуться за хусткою. Яка краса.

Невже йому так сподобалася Жасмін? Чи таки справа в моєму прізвищі? Чортів Яніс та його бездоганна репутація у деяких колах…

— На вечорі у Яніса, де тобі так сподобалася повія, був банкір.

На мені все ще висить борг, щодо того банкіра. Міран терпляче чекає, але його терпіння не гумове, а мені дурнем не хочеться виглядати.

— Ну?

— Хочу з ним приватну зустріч.

— Тиждень!

— У сенсі, тиждень?

Чекати цілий тиждень?

— На тиждень віддаєш мені цю гарну хвойду. За твій кошт, звичайно ж.

От жирний мудак! Чи відчув уявну нитку контролю над ситуацією, чи що? Хрін йому, ані тиждень. Два дні максимум і це не через те, що дівка якісно смокче, а через те що його поведінка якимось тупим чином чіпляє моє Его. Мною ніхто не маніпулює, тим більше повіями…

Банкір слизький тип, але в крайньому разі підберуся до нього через брата.

— Два дні. Або в тебе на неї ще місяць стоятиме, — рівно вимовляю. — І платити я, ясна річ, не збираюся.

Трохи зволікаючи, він погоджується. Простягає мені свою спітнілу долоню, від якої я звичайно ж відмовляюся.

— Ідемо! — підводжусь і прямую до кімнати Жасмин.

Ідучи по тьмяно освітленому коридору не відчуваю зовсім нічого. За хтивим поглядом цього товстуна, припускаю що ні хріна приємного найближчі два дні дівчинці не світить. Але хіба це має мене хвилювати?

Зайшовши до кімнати Жасмин, бачу повію на чорних простирадлах. Її бліде напівоголене тіло дуже красиво контрастує на них. Побачивши мене, красуня розпливається в грайливій усмішці, але варто їй помітити третього, ця усмішка одразу ж тане.

— Вона твоя на два дні. Можеш робити з нею все, що хочеш. — Гучно інформую, щоб почули всі.

В очах Жасмин спалахує страх і вона починає повільно відповзати до ліжка, намацуючи свою маску. Блядський атрибут цього борделю. Кожна повія повинна була приховувати своє обличчя. Для мене Жасмин робила виняток.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍