Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. I частина

Коли вона постала перед сімейством Моффат, яке затишно влаштувалося на диванах, то почула стільки компліментів, що не могла оговтатись від захвату. Вона відчула приблизно те саме, що відчуває більшість живих істот, починаючи від ворони зі знаменитої байки і закінчуючи молодими дівчатами, коли навколо них збирається захоплена публіка.

– Енні, поки я одягатимуся, навчи її вправлятися зі шлейфом і триматися на каблуках, бо інакше вона обов’язково спіткнеться. Клара, приколи срібного метелика в центр цієї складки і підбери локон зліва, він у неї занадто довгий. Більше нічого не чіпайте, я не потерплю, щоб таке досконале створіння було зіпсовано, – зі справді авторським самовдоволенням сказала Бель.

Коли в кімнату увійшла покоївка і сказала, що пані Моффат просить всіх гостей спускатися донизу, Мег розгублено подивилася на Саллі:

– Я просто не знаю, як спущуся в зал… Я відчуваю себе так скуто. Все мені якось тягне, тисне. І весь час здається, що я не одягнена.

– Це тому, що ти сама на себе не схожа. Але виглядаєш чудово. У всякому разі, мені сьогодні нема чого й змагатися з тобою. У нашої Бель приголомшливий смак. Якщо вже вона візьметься кого-небудь наряджати, будь спокійна, краще за цю істоту ніхто точно не виглядатиме. Опусти квіти, тримай їх вільніше. І постарайся не спіткнутися, – сказала Саллі, яка з усіх сил намагалася не виказати свою засмученість через те, що виглядає куди гірше Мег.

Із великою осторогою Мег минула сходи і плавною ходою увійшла до вітальні, де Моффати приймали перших гостей. Тут Мег зробила для себе відкриття: жінки, які на попередніх прийомах не звертали на неї жодної уваги, несподівано стали надзвичайно ввічливі та люб’язні з нею. А молоді люди, які раніше навіть не підходили до неї, сьогодні не зводили з неї очей і просили їх представити, а потім розсипалися в компліментах. Не оминули Мег увагою і літні леді. Спочатку вони ретельно оглянули її, а потім почали розпитувати у пані Моффат, хто ця незнайомка. Мег чула, як та відповіла:

– Це Маргарет Марч. Її батько зараз на війні. Він полковник. Це одна з кращих родин, яку я знаю. Але, на жаль, вони втратили статки. Вони дуже дружать з Лоуренсами. Маргарет чарівне створіння. Наш син просто в захваті від неї.

– Подумати тільки! – вигукнула літня леді й, піднісши до очей лорнетку, почала розглядати Мег.

Мег трохи збентежили ці вигадки пані Моффат, і вона зробила вигляд, що нічого не чула. Почуття ніяковості не полишало її. Однак сама роль припала їй до смаку, і вона дедалі більше вживалася в образ світської леді.

Вузька сукня дуже стягувала її в талії, а шлейф раз по раз плутався під ногами, сережки за найменшої необережності погрожували впасти на підлогу, та Мег, як ні в чому не бувало, гралась віялом і сміялася над несмішними жартами кавалерів, що змагалися між собою в дотепності.

Раптом вона подивилася в інший кінець залу і сміх її разом перервався. Прямо навпроти неї стояв Лорі і дивився на неї з подивом, хоч і привітався так само привітно, як завжди. Та вона відчула в його погляді осуд і раптом пошкодувала, що не вдягла свою стару сукню. Її так само бентежили повні цікавості погляди Бель та Енні, які невідривно стежили за Лорі. Однак, на радість Мег, сам Лорі теж виглядав збентеженим і по-дитячому сором’язливим.

«Нехай вони втовкмачують у мою голову різні дурниці, я все одно не повірю», – подумала Мег, поспішаючи до Лорі.

– Я так рада, що ви тут. Я боялася, що ви не приїдете, – сказала вона по-дорослому поблажливим тоном.

– Джо попросила мене поїхати й подивитися, як ви тут. І ось він я, – відповів Лорі, старанно ховаючи усмішку, яку викликали в нього дорослі нотки в голосі Мег.

– І що ж ви їй розповісте? – поцікавилася Мег, якій страшно хотілося дізнатися, яке вона справляє враження.

– Я скажу, що ледь вас впізнав. Ви виглядаєте дорослою і зовсім не схожою на себе. Мені навіть якось лячно, – відповів Лорі, мнучи гудзики на своїй рукавичці.

– Все це дуже кумедно. Дівчатка жартома нарядили мене, і, знаєте, мені подобається. Як ви думаєте, Джо здивувалася б? Гадаю, вона б просто отетеріла, – сказала Мег, сподіваючись, що таким чином змусить його висловити думку щодо її зовнішнього вигляду.

– Напевно, ви маєте рацію, – серйозно відповів Лорі.

– Я вам не подобаюся такою? – запитала Мег.

Відповідь була настільки ж пряма, як і запитання:

– Ні.

– Чому? – у голосі Мег почулася тривога.

Він уважно подивився спочатку на її завите волосся, потім на оголені плечі та надмірно оздоблену сукню, і в цьому погляді Мег прочитала куди більше, ніж у щойно сказаному «ні». Зараз Лорі не здавався їй тим ввічливим, делікатним хлопчиком, який часто гостював у будинку сім’ї Марч.

– Я не люблю пір’я і всієї цієї мішури.

Ці слова приголомшили Мег. Щоб хлопчисько, молодший за неї, дозволяв собі таке!

– Ніколи ще не зустрічала такого нечемного хлопчика! – обурено сказала вона і відійшла в бік.

Реакція Лорі дуже образила Мег, і вона пішла до вікна, щоб злегка охолонути та повернути своєму обличчю колишню білизну. Якраз коли вона стояла на самоті й намагалася отямитися, повз вікна пройшов майор Лінкольн. Він повернувся до своєї матері, і Мег виразно почула, як він сказав:

– Подивися, у що вони перетворили цю бідну дівчинку. А я хотів представити її тобі. Бідна, вона сьогодні схожа на ляльку!

«Оце так! – розчаровано подумала Мег. – Треба мені було вчинити так, як хотіла. Якби я вдягла стару сукню, все було б гаразд. Та й відчувала б я себе вільно».

Мег притулилася лобом до холодної шибки й стояла непорушно, навіть коли пролунали звуки її улюбленого вальсу.

Раптом вона відчула легкий дотик руки. Обернувшись, вона побачила Лорі. Він вклонився й винувато сказав:

– Вибачте мене, будь ласка, за зухвалість і дозвольте запросити вас на танець.

– Боюся, вам це не принесе задоволення, – відповіла Мег, намагаючись прикинутися ображеною.

– Що ви, я мрію про це. Мені не подобається ваша сукня, але самі ви просто прекрасні! – і він розвів руками, як би показуючи, що й найяскравіших порівнянь недостатньо, щоб висловити його захоплення Мег.

Мег засміялася і прийняла запрошення. Коли вони відійшли від вікна і почали рахувати такт, щоб вчасно вступити до танцю, Мег прошепотіла:

– Обережніше, щоб не заплутатися в моєму шлейфі. Це прямо покарання якесь! Даремно я погодилася надіти це все.

– Оберніть його навколо шиї. Так