Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

— Ну, я просто дозволив собі трохи нахабності. І сподівань. Звичайно ж, усе залежатиме лише від тебе.

— А ти був правий. Перше враження буває хибним, — я легенько посміхнулась і відвернулась до вікна. Але краєм ока побачила, що Вадим теж посміхнувся.

Врешті ми приїхали до потрібного місця. Це була невелика кав‘ярня у одній з багатоповерхівок. Непримітний район, проте цей заклад гарно виділявся з-поміж інших. Всередині було небагато місця, проте затишно. Класичний стиль, світлі стіни, темні меблі. На фоні граф джаз, а картини були з тематичними зображеннями кави, кав‘ярень та людей. Ми підійшли до одного зі столиків і Вадим знову ж таки відсунув для мене крісло. Мені страшенно подобаються такі манери, тому я мило посміхнулась. Також я дозволила йому зробити замовлення самостійно. Хотілося, щоб він здивував мене.

— Тут гарно, — сказала я, оглядаючи інтер‘єр.

— Навіть дуже. Проте, я зовсім випадково знайшов цей заклад. Під час роботи дуже захотілось перекусити, а часу було дуже мало. То вирішив зайти у перше, що потрапить в очі. Так і знайшов це чудове місце.

— А…ким ти працюєш? — трохи невпевнено запитала.

— У мене своя компанія, що займається ремонтами. Ще деколи допомагаю батькові на фірмі. Короче, купа справ.

— Я чомусь думала, що ти як Серафим, щось із юридичним пов‘язане.

— Ні-ні, мені таке ніколи не було цікавим. Ми з ним надзвичайно різні. 

— Якщо чесно, я теж це помітила. Дуже різні.

— Тому повір, з ним ти лише дарма витрачатимеш час. У нього в голові усе, крім почуттів та серйозних стосунків.

— А у тебе? Мені чомусь здається, що ти ще той ловелас.

— Збрешу, якщо скажу, що це не так. Але! Коли знаходиш щось дійсно особливе, то все інше відходить далеко на задній план, — він глянув на мене своїми зеленими очима і здавалося, що дивиться просто в душу. Такі ж самі відчуття у мене були, коли на балу я була поряд із тим незнайомцем і точно знала, що його погляд пробирає до мурах. Від цих спогадів я трохи розхвилювалась. 

— Дійсно, особливу людину знайти складно. Особливу і єдину, — задумано сказала я.

— А ти колись закохувалась?

— Я? Чесно, ні. Мене це ніколи не цікавило. Я завжди була зациклена на собі і мені це підходило.

— Але щось змінилося? Я бачу це по твоєму погляду.

— Насправді так, — я швидко посміхнулась, — проте не думаю, що зараз час для таких розмов.

— Еріко, я готовий розмовляти з тобою про все на світі. У мене дуже рідко буває таке, що людина западає мені в душу з першого погляду.

— Це приємно, але…ця тема надто особиста. І я поки що не готова поділитися цим. 

— Що ж, якщо так, то я не наполягаю.

— Чому ви із Серафимом мало спілкуєтесь? — я вирішила перевести тему.

— Бо ми абсолютно різні. Я люблю пригоди, подорожі, незалежність, свободу. А він любить свою роботу, живе по розкладу і має тісні зв‘язки з батьками, а я від них намагаюсь триматись максимально подалі. Навіть недавно я свою відпустку провів закордоном, а він замість відпочинку, поїхав у відрядження. Тому я його не розумію.

— Закордоном, справді. А де ти був? — поцікавилась.

— О це був надзвичайний відпочинок. Італія, Іспанія, Греція, Чорногорія, південь Франції, Португалія.

— Португалія? Справді? — здивовано сказала я.

— О так, це були просто неймовірні вихідні, досі пам‘ятаю про них. І так швидко закінчились. Це був один з моїх найяскравіших спогадів.

Я посміхнулась і в цей момент принесли замовлення. Ніжна кава та вишуканий десерт. Було надзвичайно смачно, я справді такого ще не пробувала. І поки Вадим розповідав про свої пригоди, у моїй голові думки збилися в клубок. У нього були вихідні у Португалії, які йому дуже запам‘яталися. Питатися напряму зовсім не хочеться, щоб не поставити його у незручне становище. Хоча я й сама не дуже впевнена, що це був він, проте ці манери…харизма…розмови… Далі весь час він розповідав мені про щось, але я не слухала, бо повністю була зайнята своїми думками. Після закінчення вечора, Вадим відвіз мене додому і знову, як галатний кавалер, відчинив двері авто. 

— Дякую за гарний вечір, — сказала я.

— Це тобі дякую, що не відмовила мені, — він нахилився, щоб поцілувати мене у щоку, але я тактовно відступила вбік, даючи зрозуміти, що цього робити не варто. Його це трохи сконфузило, але Вадим відразу опанував себе. Ми попрощались і я повернулась додому, продовжуючи обдумувати свою теорію. Зайшовши до квартири, я побачила, що ніде не горить світло, значить Серафима ще немає, що мене втішило.

— І де це ти була, красуне? — раптом у вітальні ввімкнувся торшер, а на дивані в суворій позі сидів Серафим.

— Не зрозуміла? Це що допит? — я нахмурилась.

— Я чекаю на відповідь.

— Не твоє діло, — я навмисно перед ним поправила пелюстки квітів і попрямувала на кухню, щоб поставити їх у вазу.

— Хоча, не відповідай мені, я й так здогадуюся, — він пішов слідом за мною, — мій братик тебе розважав, так?

— Чого тебе взагалі це хвилює? — обурилась, — так, ми були разом і я не бачу нічого поганого в цьому!

— Зате я бачу, — він склав руки на грудях.

— Звідки ти взагалі про це дізнався? Ти слідкуєш за мною?

— Ні, просто зауважив, що з мого телефону твій номер був пересланий йому. Потім повернувся додому, а тебе немає. От і склався пазл.

Я на секунду замовчала, бо справді забула спитати у Вадима, звідки у нього з‘явився мій номер телефону. Але потім моя злість дала про себе знати.

— Так, я провела дуже гарний вечір із твоїм братом і ні на мить не шкодую про це. Тому що він справжній джентльмен, який поводиться зі мною, як з жінкою, а не репетує і не принижує.

— Я тебе принижую? Так? Еріко, отямся. Він зі всіма так поводиться, це його така фішка. Тільки коли ти опинишся у його ліжку, тоді його галантність одразу зникне і ти більше йому будеш непотрібна і нецікава, тоді він викине тебе зі свого життя, як непотріб!

— Годі! Замовкни! Про що ти взагалі кажеш? Ми просто випили кави, а ти вже тут вигадуєш казки, ніби я якась легкодоступна дівчинка, що одразу повірить і поведеться на всі гарні слова.