Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

— Що це було? — я уважно дивилася на Серафима, що так само буравив мене поглядом.

— Ти про що? — він махнув головою і підвівся, наче щойно нічого не відбулося.

— Зачекай, не тікай, — я підхопилась за ним, — ти щойно поцілував мені руку.

— Тобі, мабуть, здалося. Я просто повернув голову, бо стало незручно.

— Серафиме! Не дури мене. Для чого ти це зробив? — моя реакція була якоюсь надто бурхливою, адже з одного боку в цьому не було нічого такого. Але з іншого боку, те, що я відчула після цього, мене не на жарт злякало, тому я хотіла дізнатись, що він вклав у цей недопоцілунок.

— Та розслабся ти, забудь. Це просто випадковість, — він був спокійний і навіть усміхався через мою реакцію, а це мене дратувало ще більше.

— Ти…ти…жахлива людина! І заміж за тебе я теж не вийду. Зроблю все, тільки б наші батьки пошкодували, що їм взагалі така ідея могла прийти в голову.

— Здається, у тебе ніколи не було стосунків і ти ніколи не закохувалась, якщо так різко реагуєш на такі речі. Але це не страшно. Думаю, колись ти зможеш тримати себе в руках.

— Тебе абсолютно не має хвилювати моє особисте життя.

— Дійсно, — він кивнув, — ніби ти зовсім не моя наречена. Яка ще декілька годин тому ледь не збожеволіла, коли я трохи полежав без свідомості. Це було дуже мило. Нічого на це не скажеш?

— Нічого! — фиркнула я і швидким кроком пішла до спальні, замкнувшись на ключ. 
Впершись до дверей, я зробила декілька глибоких вдихів і видихів, щоб заспокоїтись. Але він же тут правий. Сама я так розхвилювалась у тому боксерському залі, бо думала, що з ним може щось трапитись. А тепер наїхала через таку дрібницю. Може й справді це було випадково. Хоча…випадковості не бувають такими довгими.

— Еріко, — хлопець постукав у двері, — мені вже можна зайти до своєї кімнати?

— Не можна.

— Я хотів би спати уже. Завтра вранці у мене робота.

— Сьогодні можеш поспати на дивані.

— Та ти що вже геть збожеволіла? Спочатку ти вигнала мене з вітальні, тепер виганяєш зі спальні.

— Нічого, я це переживу і одну ніч посплю на найнезручнішому на світі ліжку. Добраніч! — я відійшла від дверей і розлючено сіла на ліжко, схрестивши руки на грудях. 
Як же мене дратує вся ця ситуація, дратує ця квартира, дратує Серафим, дратує тато зі своєю хвойдою. Всі наче змовились. Ми посварились з Яною, Максим щось довго не з‘являється. Хоча мені здається, що він просто пожартував і не приїде. Я відкинула ковдру і зручно вмостилась на ліжку, як могла, адже на цьому камені про зручність можна лише мріяти. Притулившись до подушки, я відчула аромат парфумів Серафима і ще якийсь приємний запах. Від задоволення прикрила очі. Хотілось уявляти, як цей запах ніжно огортає мене, як міцні руки сильно обіймають і я повністю відгороджена від всього світу. Від таких думок я різко відкрила очі і піднялась, щоб сісти. Не може такого бути, щоб я подумала щось приємне про Серафима. Взагалі вся ця нісенітниця добряче мене налякала. Ще не вистачало, щоб я закохалася у того недоумка. Але такого точно не буде, адже є той, хто пробиався до моєї душі і почуттів, хоч я і більше ніколи його не побачу. Проте це було ідеально та незабутньо, навідміну від Серафима. Мабуть, на своєму боксі він добряче отримує в голову, тому і поводиться, як придурок.   З моїх роздумів мене відволік звук телефону, на якому висвітилось повідомлення від невідомого мені номера. На годиннику була вже пізня година, то ж було справді цікаво, що це.

— «Наша зустріч пройшла максимально невдало і мене це дратує. Тому я хочу запросити тебе кудись, щоб довести, що перше враження абсолютно неправильне. Сподіваюсь, ти не відмовиш мені. В.»

Мої очі округлились, наскільки змогли і я була справді вражена. Звідки Вадим зміг дізнатися мій номер і взагалі, для чого кличе мене кудись. Невже я вчора так сильно зачепила його самолюбство. Хоча, він видався мені набагато приємнішим, ніж його нестерпний молодший братик. Тому я все ж відписала і погодилась на зустріч. Чому б і ні? Вадим одразу відписав і сказав, що ввечері заїде за мною. Я погодилась і вимкнула телефон. Знову лягла на ліжко, проте запах Серафима нікуди не дівся. Через це всередині з‘явилась якась провина, але потім я заснула і більше мене не хвилювало нічого.

Акуратно випитавши у Серафима, доки він буде на роботі, написала Вадиму, коли краще зустрітися, щоб від мого нелюбого наречного не було зайвих питань. Коли ми домовились про годину, я почала збиратися, адже це вже було не так і довго чекати. Я одягла красиву зелену сукню довжини міді на широких бретелях і такого ж кольору босоніжки. Розпустила волосся і зробила легкий макіяж. Вигляд в дзеркалі був простий, проте вишуканий і це мені дуже сподобалось. Насправді, вже коли я почала готуватись, мені вже не хотілось нікуди йти, проте не могла втратити можливість втерти носа Серафиму та і хотілось трохи розвіятись. І от повідомлення від Вадима, що він уже під‘їхав, тому я швидко ще раз глянула на себе в дзеркало і побігла вниз.

— Ну що за краса, — він посміхнувся, коли побачив мене і від цього стало дуже приємно.

— Та це пусте, — я теж легенько усміхнулась.

— До речі, — він нахилився до відкритих дверей свого авто, — це тобі. Скромно, пробач. Не встиг знайти більше, — він протягнув мені невеликий букет довгих червоних троянд. Я піднесла квіти до обличчя і вдихнула ніжний запах квітів.

— Дуже дякую, це приємно.

— Що ж, думаю, пора їхати, — від підійшов до інших дверей і відчинив для мене. Це мене відверто вразило, адже зазвиичай такими манерами для мене могли похизуватись лише батькові підстаркуваті друзі та партнери. 
Я сіла у зручне крісло авто, Вадим швидко зробив те саме і ми вирушили.

— То ж…— почала я, — куди ми їдемо?

— Хочу показати тобі одне зі своїх улюблених місць. Нічого особливого, але я дуже люблю їхню каву. На жаль, сьогодні маю не надто багато часу, вибач. Але обіцяю, наступного разу ми проведемо разом значно більше часу.

— Вибач, а з чого ти вирішив, що буде ще один раз? — я здивовано підняла одну брову.