Артур Чарльз Кларк - 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк

У тому, що «Ґалексі» прямувала до гори Зевс, він не сумнівався ні на мить: більше нічого цікавого на Європі не було. І дійсно, якщо подумати, то на жодній іншій планеті не було нічого такого, хоча б віддалено на неї схожого.

Отже, його теорія — а він мав визнати, що це все-таки була теорія — більше не була таємницею. Як же про неї дізналися?

Він довіряв дядечкові Паулю беззастережно, проте той, можливо, десь обмовився. Та, найпевніше, хтось тримав під постійним наглядом його комп’ютери. Якщо це так, то старому науковцеві цілком може загрожувати небезпека. І Рольф подумав, чи зможе він попередити його? Та й чи повинен? Він знав, що офіцер зв’язку намагається зв’язатися з Ганімедом через один з передавачів для надзвичайних ситуацій. Уже майже година минула, як спрацював автоматичний сигнал тривоги, що от-от досягне Землі, з хвилини на хвилину…

— Заходьте, — відповів він на тихий стук у двері своєї каюти. — О… Вітаю, Крісе. Чим можу бути вам корисний?

Він був здивований, побачивши другого помічника капітана, Кріса Флойда, якого знав не краще за будь-кого з інших його колег. «Якщо посадка на Європу виявиться безпечною, — подумав собі похмуро, — вони, мабуть, устигнуть пізнати один одного набагато краще, ніж хотіли б».

— Вітаю, докторе. Ви єдина людина, що живе саме в цій частині зорельота. І я тут подумав, чи не могли б ви мені допомогти?

— Сумніваюся, що в цей момент хтось комусь зможе допомогти… Що нового на містку?

— Нічого нового: я щойно залишив там Ю та Ґіллінґза, коли ті намагалися причепити до дверей мікрофон. Але, здається, всередині ніхто не розмовляє. Воно й не дивно — у Чанґа, напевне, й без того клопотів вистачає.

— А чи зможе він безпечно нас посадити?

— Він найкращий. Якщо хтось і зможе це зробити, то саме він. Мене більше хвилює, як потім злетіти?

— Боже… навіщо загадувати так далеко наперед. Я вважав, що злетіти — то не проблема.

— Ну, якась незначна проблема таки може бути. Не забувайте, що цей корабель призначений для орбітальних польотів. Ми не планували сідати на такий великий супутник… однак допускали ближчий контакт з Ананке та Карме. Тож можемо застрягнути на Європі, особливо якщо Чанґові доведеться додатково витрачати паливо, шукаючи хорошого майданчика для посадки.

— А ми знаємо, де він спробує зробити посадку? — запитав Рольф, намагаючись проявляти своє зацікавлення не більше, ніж того вимагали правила світської бесіди. Напевне, він таки видав себе, бо Кріс раптом зацікавлено на нього зиркнув.

— На цьому етапі ми не можемо сказати напевне, але зуміємо зрозуміти краще, коли він почне гальмувати… А вам же добре знайомі ці супутники. То де, на вашу думку, він може сісти?

— Тут лише одне цікаве місце — гора Зевс.

— І навіщо комусь хотіти сідати саме там?

Рольф знизав плечима.

— Це було одне з тих місць, які ми сподівалися дослідити. І все вже обійшлося нам у два дорогі пенетрометри.

— І, схоже, обійдеться ще дорожче… І що ви про це думаєте?

— Ви розмовляєте, прямо як коп, — широко всміхнувшись, сказав ван дер Берґ, звісно ж, жартома.

— Забавно — за останню годину мені це кажуть уже вдруге.

І вже наступної миті в атмосфері каюти відбулася якась ледь відчутна зміна — майже так, як коли різко перезавантажується система життєзабезпечення.

— Ой… Я просто пожартував… А ви хіба коп?

— Якби я й був ним, то все одно не зізнався б, чи не так?

Це не відповідь, подумав ван дер Берґ, хоча, якщо добре поміркувати, то, може, якраз це й була відповідь.

Він уважно подивився на молодого офіцера, вже не вперше завваживши разючу схожість того із його знаменитим дідом. Хтось там казав, що Кріс Флойд приєднався до екіпажу «Ґалексі» аж перед самісіньким відправленням експедиції, перейшовши з іншого корабля зоряного флоту Цунґа, після чого той «хтось» іще й додав не без єхидства, що корисно, мовляв, мати хороші зв’язки в будь-якій справі. Але нарікань щодо компетентності Флойда ніхто не мав: він був чудовий космічний офіцер. І його здібностей цілком вистачило б також і для виконання інших, додатково оплачуваних, обов’язків. Або взяти от, приміром, Роузі Мак-Каллен, що так само, як тільки-но пригадав Рольф, приєдналася до екіпажу «Ґалексі» безпосередньо перед відправленням…

Рольф ван дер Берґ відчував, що його обплутує якесь гігантське тонке павутиння міжпланетних інтриг, і йому, як науковцеві, що зазвичай звик отримувати прямі відповіді на запитання, які він ставив природі, така ситуація зовсім не подобалась.

Одначе відчувати себе невинною жертвою він навряд чи мав право: він-бо намагався приховати правду або принаймні те, що вважав правдою. А тепер наслідки цього обману множилися, наче вільні нейтрони під час ланцюгової реакції, і результати цього можуть бути так само катастрофічні.

На чиєму боці був Кріс Флойд? І скільки тих боків узагалі? Безумовно, щойно секрет перестав бути секретом, у гру мав уступити «Бунд». Але й у самому «Бунді» були фракції, які провадили кожна свою власну політику, а також інші фракції, що протистояли їм — просто якась тобі кімната сміху з її лабіринтом із кривих дзеркал, у кожному з яких світ відображається дещо інакше, ніж в інших.

Однак була одна річ, у якій ван дер Берґ почувався цілком упевнено: Крісові Флойду, хоча б лише за його зв’язки, довіряти було можна. Я побився б у заклад, подумав ван дер Берґ, що в цій експедиції, хай як довго чи коротко вона тривала б, Флойд працює на АСТРОПОЛ.

— Я залюбки допоможу вам, Крісе, — повільно проказав він. — Як ви, можливо, здогадуєтесь, у мене є деякі теорії. Але вони можуть вам здатися цілковитою дурницею.

Уже менше ніж за пів години ми зможемо дізнатися правду. А доти я волів би нічого не розповідати…

І це не просто, додав ван дер Берґ уже подумки, якась там уроджена бурська впертість. Якщо він помилився, то вважав би за краще померти серед людей, які не знали, що він і є той самий йолоп, який своїми діями привів їх до фатального кінця.

Розділ 29. Спуск

Другий помічник Чанґ боровся з цією проблемою ще від моменту, коли «Ґалексі» — як на подив, так і на втіху йому — надзвичайно вдало вписалась у перехідну орбіту. Дальші кілька годин корабель перебував лише в руках Божих або щонайменше в руках сера Айзека Ньютона; екіпажеві ж не залишалося нічого іншого, крім як чекати початку завершального маневру гальмування та зниження.