Вільям Шекспір - Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір

class="p1" style="">Я так і думала тоді... Себе

Убила б з горя! О, яка мерзота!

 

Яго

Ти з глузду з’їхала? Іди додому!

 

Емілія

Синьйори добрі, дайте говорити!

Покірна я йому, та не тепер...

Я, може, й не вернусь додому, Яго.

 

Отелло

Ой! Ой! Ой!

(Падаючи на ліжко)

 

Емілія

Так. Тепер лежи і плач,

Бо ти убив невинність найчистішу,

Що будь-коли дивилася на світ.

 

Отелло

(підводячись)

О ні, вона була безчесна! Дядьку!

Я мало знаю вас... ах, ось лежить

Небога ваша... Руки ці і справді

Їй дихання спинили нагло в грудях...

Я знаю, вчинок мій жорстокий ніби

Й огидний!

 

Граціано

О нещасна Дездемоно!

Це добре, що помер твій бідний батько.

Йому твій шлюб прискорив смерть, і горе

Порвало нитку літ його похилих.

Якби він був живий тепер, то вдався б

У розпач він; прокльонами від себе

Прогнав би ангела свого навіки

І душу засудив би на погибель!

 

Отелло

Так, це жахливо! Тільки ж Яго знає,

Що з Кассіо вона, забувши сором,

Не менш як тисячу разів пускалась

На те огидне і безчесне діло...

Признався Кассіо; і в нагороду

Вона йому за всі труди любовні

Мій перший подарунок віддала!

Що сам на знак пошани і кохання

Подарував, те в Кассіо я бачив,-

То хустка, що її мій батько дав

Колись на згадку матері моїй.

 

Емілія

О небо! О святі небесні сили!

 

Яго

Замовкни!

 

Емілія

Рветься!.. Ой, на волю рветься!..

Мені замовкнути? О ні! Нізащо!

Я говоритиму, як вільний вітер!

Хай небо, й люди, і чорти, і все,

Нехай усе повстане проти мене -

Я буду говорити!

 

Яго

Схаменися!

Іди додому!

 

Емілія

Не піду!

 

Яго видобуває меча.

 

Граціано

О сором!

З мечем на жінку!

 

Емілія

Нерозумний мавре!

Ту хустку, що згадав ти, я знайшла

І чоловікові дала, бо він

Так часто й наполегливо просив

(Багато більш, ніж та дрібниця варта),

Щоб я її для нього вкрала.

 

Яго

Ти!

Паскудне стерво!

 

Емілія

Кассіо вона

Дала ту хустку?.. Ні! То я знайшла

І мужеві своєму віддала...

 

Яго

Ти брешеш, погань!

 

Емілія

Ні! Я не брешу!

Клянуся небом! Ні, мої синьйори!

О йолоп кровожерний! Що й робив би

Із жінкою хорошою цей дурень?

 

Отелло

Невже громи на небі лиш для того,

Щоб в час грози гриміти! Нечестивцю!

 

Отелло кидається на Яго, але Монтано відбирає в нього зброю. Яго ззаду заколює дружину й вибігає.

 

Граціано

Упала... Він убив свою дружину!

 

Емілія

Так, так... Прошу вас, покладіть мене

Найближче до синьйори...

 

Граціано

Втік! Але

Убив свою дружину.

 

Монтано

Нечуваний мерзотник! Заберіть

Цього меча, що відібрав я в мавра.

На дверях станьте, стережіть його;

Не випускайте - вбийте краще. Я ж

Біжу за ланцем тим.

 

Виходять усі, крім Отелло й Емілії.

 

Отелло

Із рук моїх

Меча забрав якийсь хлопчак нікчемний!

Але й навіщо б довше честь жила,

Ніж чесність?.. Хай же гине все!

 

Емілія

Синьйоро,

Що віщувала пісня про вербу?

Чи чуєш ти мене? Я - наче лебідь -

Із піснею помру...

(Співає)

Ой вербо, ой вербо...

Ні, мавре, вірною вона була

Й тебе кохала щиро, лютий мавре!

Клянусь душею, правду я кажу...

І з цим я умираю, умираю...

(Вмирає)

 

Отелло

Тут є ще й інша зброя в цій кімнаті -

Це загартований в льодо́вих водах

Іспанський меч. 14 А, ось і він... Гей, дядьку!

Я мушу вийти. Випусти мене.

 

Граціано

(за сценою)

Наважишся - то дорого заплатиш;

Не забувай того, що ти беззбройний,

А через те скорися і терпи.

 

Отелло

Ну, то зайди сюди поговорити,

Бо я й беззбройний нападу на тебе.

 

Входить Граціано.

 

Граціано

Ну, в чому річ?

 

Отелло

Ось маю я меча.

Ніколи кращий меч іще не висів

В солдата на стегні. Бували дні,

Коли рука моя і добрий меч

Мені дорогу вільно прокладали

Крізь перешкоди більші в двадцять крат,

Ніж ваші... Та навіщо вихвалятись?

Хто може скерувать веління долі?

Те все в минулому... Мене не бійтесь,

Хоч і стою з мечем я перед вами;

Мій шлях скінчивсь, і тут його кінець,

Тут берег моря, тут причал останній,-

Мій корабель згортає всі вітрила...

Відходите назад?.. Ви боїтесь?

О, не лякайтесь так,- даремний страх...

Тростинкою торкніть Отелло в груди -

Й відступить він... Куди Отелло йти?

Який-бо в тебе вигляд, жертво долі!

Бліда, як і твоя сорочка! Так...

Коли на суд ми з’явимось з тобою -

Мою твій погляд скине з неба душу,

Й дияволи її підхоплять... Ти

Холодна, дівчинко моя! Холодна,

Як чистота твоя...

О клятий, клятий раб! Женіть мене,

Дияволи пекельні! Геть женіть!

Геть звідси від небесної краси!

Крутіть мене в шаленому борвії!

Паліть мене у сірці! І омийте

В розпечених безоднях вогняних!

Ох Дездемоно! Дездемоно! Вмерла!

Ох! Ох! Ох!

 

Входять Лодовіко, Монтано