Михайло Федотович Слабошпицький - Українець, який відмовився бути бідним

Усякі зміни і трансформації спричиняють захитаність і нестабільність у всіх країнах світу. Може, у нас тієї нестабільності трохи більше або менше, але 50 мільйонів людей у країні, багатій на природні ресурси з добрим кліматом, – ми повинні  витримати ці зміни і загартуватися до кращого завтра у наступному тисячолітті». Між іншим, загострю увагу читача: говорячи про справи в Україні, Яцик не каже, як чимало людей з діаспори, «у вас»; у нього повсюдно звучить «у нас». Гадається, вельми істотна подробиця, яка все розставляє по своїх місцях, незважаючи ні на чиї припущення чи присуди. Він навіть у думках не відриває себе від українського народу, бо органічно почувається його часткою.

Яцик не хоче чи не може лукавити. Висловлює свої думки відверто й чесно. У цьому розумінні його ніхто й ніколи не приручить і не переробить.

Ще один характерний приклад його вірності собі й своїм поглядам – стаття «Від кого нам більше шкоди – від чужих чи своїх?», де є такі слова:

«За століття нашого політичного поневолення ми так звикли протиставлятися ворожим закидам, що й загубили мужність прямо подивитися собі в очі. Малі громадські потягнення роздмухуємо до світових розмірів та політичних успіхів і не здаємо собі справи із смішности свого становища…

Лікарі стверджують, що для хворого організму найважче встановити правильний діагноз, саме лікування вже легше. Діагнозом для наших громадських недомагань повинно стати гасло: побільше твердої праці над собою. Через працю -більше науки і вчених, більше спеціалістів у кожній фаховій і професійній ділянці життя…

Гадаю, вичерпно характеризує переконання Петра Яцика, його конструктивні настанови та громадянську позицію і такий епізод. Перед виборами президента України (тоді саме йшло повсюдне висунення кандидатів) він послав до нашої преси ось таке звернення. Наводжу тут його повністю.

Ніхто, мабуть, не заперечить, що живемо у добу спеціалізації і професіоналізації. У кожній ділянці життя скорший і сильніший перемагає, а слабший залишається на друге й третє місце.

Уміння що-небудь робити добре – це найбільша нестача у сьогоднішній Україні. З власної практики у Канаді скажу: як

 Дискусія з Миколою Жулинським. 1993 р.

довго я давав право на працю тим, що вважалися добрими українцями, так довго мій продукт був гіршим і я мав різні неприємності з того приводу. Узяло мене деякий час зрозуміти, у чому причина лиха. Я змінив своє наставлення, поставив на перше місце фаховість замість національності, і відтоді до сьогодні багато енергії на непорозуміння й суперечки заощаджується.

Заощаджена енергія йде на кращу видайність і якість продукту, і з того усі більше задоволені.

Як приглядаюся сьогодні до виборів керівника молодого підприємства, що має називатися Самостійною Україною, на добре керівництво якого чекає 52 мільйони людей, мене забирає страх. На президента зголосилося понад 90 кандидатів. Це створює питання, скільки з тих кандидатів є настільки  чесними з собою, щоби собі задати запитання: «Чи я зумію  чесно і добре виконати узятий на себе обов'язок? Чи я зумію провадити державою, як я не маю практики у провадженню хоч малого підприємства? Кому буде користь, як через невміння угроблю молоду державу?»

Як знаємо з нашої історії, гетьман Мазепа казав: «Багато посягає на мою булаву, та не багато здає собі справи, що тягар булави вони не здвигнуть». Також знаємо, що організаційний і стратегічний геній Богдана Хмельницького зумів згуртувати козаків проти польської шляхти. Разом побили королівські війська, здобули державу, та попровадити і втримати не вміли.

Я впевнений, що переважна більшість зголошених кандидатів запаморочена блиском можливості і навіть не думає про добро України та її народу Можуть бути і такі, що з ворожим розрахунком і поміччю пхаються наверх, щоб зламати молоду ще і слабку державу

Мусимо пам'ятати, що кожний політичний кандидат, щоби бути вибраним, мусить говорити своїм виборцям, що вони хочуть чути. Від його обіцянок залежить його успіх.

Я особисто брав участь у багатьох виборчих кампаніях у Канаді. З практики знаю, що кожний член парламенту справді виявить себе щойно пізніше у щоденній практиці, але виборець уже нічого не вдіє, якщо вибраний більшістю голосів не робить того, що обіцяв.

Дозрілі і вироблені в демократичній системі люди оцінюють політичного кандидата не з його говорення під час виборчої кампанії, а з того, що він робив роками і як виконував узяті на себе обов'язки. Це практичне поняття є згідне з прийнятою формою оцінки усіх студентів у світі. Професори дають оцінку своїм студентам за те, як вони вчилися, а не за те, що вони обіцяють.

Англійське прислів'я каже: «Роби те, що вмієш найкраще». Ніхто в світі не може робити того, чого він ніколи не робив. Якщо погодитися з твердженням, що кожний буде робити те, що вміє і до чого має схильність чи талант, тоді можемо бути певні, що:

1 Поет буде говорити і писати гарні поезії.

2. Академік буде викладати 45 хвилин свій предмет.

3. Декламатор буде прекрасно декламувати те, що хтось інший написав.

4. Ті, які опанували провід інших, можуть бути прекрасними лідерами опозиціїЇ, але самі провадити не зуміють. Ми у Канаді мали приклад з Джоном Діфенбейкером, котрий увійшов до історії як найкращий провідник опозиції. Коли ж став  прем'єром, то за сім років не зумів звести бюджету докупи. Умів говорити, не вмів господарювати.

Яких прикмет повинні шукати виборці України у своїх кандидатів?

Хто має уміння і практику у провадженні підприємства, уряду людей. Є розважливий, уміє відрізнити, що є зле, а що добре. Є фізично і ментально здоровий. Такий кандидат з умінням і практикою може удержати порядок, покласти здоровий фундамент під молодий уряд і в той спосіб піднести добробут усім жителям України.

Спокійні інтонації, аргументованість суджень