Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

Пітер глянув уперед. На березі раз у раз появлялися білі димки, і в морі там, де падали снаряди, здіймалися вгору фонтани води. Нараз Пітер придумав вихід.

— А що як ми підемо поза три мильною зоною?[13] — вигукнув він. — Тоді ви нас не зупините?

У відповідь їм дали зрозуміти, що з ними не жартують. З торпедного катера пролунав постріл, і снаряд упав у воду ярдів за сто перед носом «Норця». Діти аж підскочили з несподіванки.

— Ну, гаразд, — заволав Пітер. — Ми зупинимось. — Він витяг білу хустинку і помахав нею. Весь екіпаж «Норця» розсміявся, зареготали й бельгійці. Пітер неохоче повернув штурвал і повів катер назад до буя, що бовванів вдалині.

— Хай хтось спустить якір, — наказав Пітер, коли підішли до великого буя. — Он там, біля берега, вже видно — починається сильний відплив. Якщо ми не станемо на якір — і оком не змигнеш, як нас віднесе назад мало не до самого Кале.

Джіл і Керол пройшли по борту, підняли якір і перекинули його у воду. Ланцюг швидко побіг по кнехту.

— Тепер можна і рибку половити, — сказав Майкл, коли Пітер вимкнув мотор. — І наловити тут усякої-всякої.

Але Пітер і дівчата не звертали на нього уваги — вони стежили за буєм.

— Буй досить швидко рухається, — зауважила Керол.

Пітер щиро розреготався.

— Це ми рухаємось, а не буй! — сказав він і, пройшовши на ніс, перехилився через борт. Якірний ланцюг звисав униз під прямим кутом.

— Ланцюг короткий, не досягає дна, — мовив Пітер. — Нічого не лишається, як підняти якір, а катер тримати на місці з допомогою мотора. Я пущу його на малу швидкість, аби тільки не зносило нас відпливом.

Час минав надзвичайно повільно. Незважаючи на ранню годину, Джіл і Керол скористалися нагодою і подали ленч. Желе Керол дуже всім сподобалося. Їй навіть довелося спуститися в камбуз і приготувати ще одну порцію на завтра. Майкл невтомно, до самозабуття віддався риболовлі, але риба не клювала. Керований Пітером катер повільно описував кола. Джіл і Керол розляглися на палубі й загорали під гарячим сонячним промінням.

Минула десята година, одинадцята.

— Лишилася ще ціла година, — досадливо мовив Пітер.

Відпливна течія була досить сильна, і йому довелося трохи збільшити швидкість, щоб утримати «Норця» на місці. Ніякі судна не показувалися в цьому районі, і Пітер подумав, що їх, певне, заздалегідь попереджено про навчальні стрільби.

Незабаром Пітер почав помічати, що море вже не та спокійне, як було досі. Спочатку водяна гладінь взялася брижами, далі з вражаючою швидкістю брижі перейшли в дрібні хвильки, а коли зліва повіяв бриз, який з кожною хвилиною свіжішав, з'явились і справжні хвилі. Озирнувшись, Пітер побачив темне небо, вкрите хмарами, за якими виднілися вузенькі світлі смужки.

— Краще йдіть у рубку! — гукнув Пітер дівчатам.

Катер незграбно хилився на бік, коли хвилі вдаряли у борт, і Пітер побоювався, щоб Джіл чи Керол не скотилися з палуби в море. Майклові теж довелося кинути рибну ловлю, бо хвилі з силою розбивалися об корму.

— Кепські наші діла, — поскаржилася Джіл. — Ми вже досі були б майже на місці і подорож наша минула б спокійно. Ненавиджу хитавицю!

— Нас не гойдало б так, якби ми рухалися швидко й по прямій, — пояснив Пітер. — Кружляти на одному місці знано гірше. Та ще й вітер дме проти течії. Буде значно легше, коли настане приплив. — Пітер настійно намагався злегковажити цей шторм, хоч насправді він розумів, що погода щомить гіршає.

Хвилин за десять до обіду Пітер не витримав — йому зробилося недобре. Керол хоч і зблідла, але трималася бадьоро, а Джіл і не приховувала, що почуває себе дуже погано. Навіть широко розплющені Майклові очі показували, що він уже зовсім не втішається хитавицею.

— Рушаймо! — категорично мовив Пітер, відкриваючи дросельну заслінку. — Більше ні хвилини не чекатимемо — стріляють там чи не стріляють. Поки підійдемо до стрільбища, буде вже після дванадцятої.

Ніхто не заперечував, навпаки, всі були глибоко вдячні Пітерові, бо коли «Норець» помчав по морю, бортова й кільова хитавиці змінилися якимось новим погойдуванням, яке не так неприємно впливало на шлунок. Пітер вів катер на повній швидкості — близько дев'яти вузлів на годину. Ходовий вітер піднімав могутні сердиті хвилі і гнав їх уздовж берега із швидкістю, що трохи перевищувала швидкість судна. Іноді цілу хвилину «Норець» йшов у западині між двома валами, потім гора води підкрадалася ззаду і високо піднімала корму. Тоді члени команди упиралися ногами в передню стіну стернової рубки, а їхнє судно мчало вперед на гребені морського валу, наче дошка на хвилях прибою. Катер вирівнювався, потім піднімав угору ніс, коли гребінь хвилі прокочувався попід кілем і біг далі, лишаючи «Норця» в западині між двома валами.

— Якби ти міг трохи збільшити швидкість, — сказав Майкл, кинувши оком на величезну хвилю, що насувалася на них ззаду, — то можна було б іти між валами або навіть на гребені валу.

— Катер і так на граничній швидкості, — мовив Пітер, озираючись довкола. — Якщо вітер подужчає, хвилі частіше наздоганятимуть нас, тоді буде ще гірше, ніж зараз.

Попереду вдалині злетіла в небо зелена ракета — сигнал, що навчальні стрільби закінчено. Її випустив торпедній катер і, попрямувавши до берега, швидко зник з очей. У цей час майже по носі «Норця» завиднівся Ньївпортський мол, і Джіл, міцно вхопившись за поручні коло дверей рубки, жадібно поглядала в той бік.

— Чи не краще нам зараз увійти в гавань? — спитала вона.

— Та що ти! — рішуче відказав Майкл. — Цього аж ніяк не можна робити. Бо тоді ті пройдисвіти неодмінно наздоженуть нас.

Пітер глянув на карту.

— Як зазначено на карті, тут і гавані справжньої немає — під час відпливу вона пересихає. Ви