Жозеф Анрі Роні-старший - На нові землі

Запах на хвилину став відчутнішим, але зразу ж послабшав. Аун пройшов уперед ще на сто п’ятдесят ліктів і став перед ворогами на весь зріст. Дротик, кинутий списометалкою, міг тепер досягти лісу.

Раптом пролунав сигнал тривоги. Зліва, з-за найближчого куща, вискочили три чоловіки. Вони помчали, щоб перерізати Аунові шлях до відступу. Він розгадав цей намір, презирливо засміявся і, заклавши дротик в списометалку, почав поволі відступати. В цю хвилину праворуч з’явились ще троє... Відчай стиснув серця лемурів. Їхній гурт наполовину розбігся, але Ра, Вао, юнак, Кремезний та ще один старший лемур трималися міцно. Вао навіть вихопилась уперед, щоб завернути одну жінку, яка з переляку побігла просто в ліс.

Шестеро Людей Вогню мали от-от з’єднатися й відрізати Ауна від лемурів. Списометалка крутнулась, і дротик пробив плече одного з нападаючих. Одразу Зур і Ра пішли в наступ. Приголомшені відстанню, з якої вдарив уламр, і здивовані тим, що Зур повів на бій лемурів, Люди Вогню злякались можливої несподіванки і відступили.

Ті нападники, що були праворуч, встигли захопити з собою Вао.

Перепочинок тривав недовго. Ра люто галасував. Полонення Вао було для Ауна нестерпне, як поразка. Навіть Зур забув свою обережність.

Воїни кинулись навздогін. Вороги побігай за вітром, тому деякий час їхнього духу не було чути. Коли ж він долинув знову, Люди Вогню відійшли вже далеко. Бігти по їхньому сліду було важко; він губився в гущавині та по калюжах і став помітним лише трохи згодом.

Дикий запал ніс великого уламра. Поклавшись на свою спритність, він набагато випередив своїх товаришів. Зур і Ра силкувались наздогнати його; кремезний лемур теж виявляв неабияку витримку і впертість...

Запах став міцніший, і слід, що заглибився спочатку в ліс, повернув до річки. Та незабаром слід роздвоївся, і син Тура повагавшись, вибрав той, який залишала Вао. Дерева порідшали. Попереду лежала вкрита сухою травою галявина. Раптом спалахнув огонь і застрибав по траві. Аун мусив приєднатися до Зура.

Пожерши суху траву на галявині, пожежа згасла, і Аун з товаришами пішов на південь. Слід зник.

Коли переслідувачі вийшли з лісу, перед ними розкинулась похмура пустеля. На сході, на відстані двох тисяч ліктів, блимав огонь; біля нього, на камені, сидів вартовий. Побачивши чужих, вартовий зразу ж підхопився. В ту ж хвилину з лісу вибігли шість чоловік, тягнучи з собою Вао; один з ворогів рухався через силу і тримав руку на плечі...

Аун побіг щодуху. Він мчав так півтори тисячі ліктів, але потім із стогоном зупинився: перед ним була прірва, на дні якої дзюрчала вода. Люди Вогню гикали й реготали.

Відстань між Ауном і вогнем була в чотири рази більша тієї, яку міг подолати дротик, кинутий списометалкою. Безмежне розчарування стиснуло груди уламра, і на глузування ворогів він відповів риком ненависті.

Люди Вогню стояли перед ним, переважаючи числом і повні зневаги до спільників Ауна. Лемури були для них менш небезпечні, ніж вовки; Зур із своїм дивним тулубом та короткими руками був просто жалюгідний. Здивував їх лише великий уламр. Та хіба вони самі не були сильні, як ведмеді? Їхній ватажок, нижчий за Ауна, мав широченні груди і такі страшні руки, що душив ними пантер... Він обернувся до сина Тура і зловісно посміхнувся.

Розкидані навколо багаття величезні камені зміцнювали позицію Людей Вогню. Їх перевага була очевидною, якщо не рахувати списів та дротиків. Аун бачив це добре, а Зур і поготів, але обидва вони були надто схвильовані. Зур відчував дивну ніжність до лемурів, уламр же не міг забути свої невдачі Проте вони вичікували... Сутеніло. Червоний місяць вже ховався за хмару, що тяглась на сході довгою смугою... Дув сильний рвучкий вітер.

Раптом син Тура щось вирішив і мерщій побіг понад прірвою до лісу. Через дві тисячі кроків провалля вужчало.

— Я піду вперед, — сказав Аун своїм товаришам. — Ви будете йти позаду, аж доки не побачите вогонь. Люди Вогню не спіймають мене, — вони бігають не так швидко.

Коли Аун знову вийшов на відкрите місце, Люди Вогню залишались там, де й раніше. Троє стояли в проходах між камінням і оглядали місцевість, решта зібралась біля вогнища. У всіх були списи, сокири та каміння для кидання. Побачивши Ауна, вони завили, як собаки. Зур також підняв спис: це був сигнал до наступу. Уламр уповільнив кроки. Він знав, що про напад нема чого й думати. Тому він вигукнув:

— Якщо ви віддасте нам Вао, то ми дамо вам повернутись на ваші землі!

Вони не розуміли його слів, але жести, подібні до жестів всіх кочівників, говорили, що він вимагав повернути полонянку. Зловісний сміх залунав у відповідь. Кремезний ватажок схопив Вао за волосся і ударом кулака по голові звалив полонянку на землю. Потім, показавши рукою на непритомну жінку, на вогонь і свої щелепи, пояснив, що Люди Вогню спечуть і з’їдять Вао...

Аун плигнув, як леопард. Люди Вогню поховались за камені.