Жозеф Анрі Роні-старший - На нові землі

Аун хотів сказати, що велике вогнище навело ворогів на думку про численний гурт, здатний добре оборонятися. Та Зур ходив стурбований. Вміючи передбачати краще, ніж уламри, він промовив:

— Якщо вони не прийшли, то лише тому, що повернулись до орди за допомогою!

— Їхня орда далеко! — безпечно запевнив Аун. — Навіщо їм туди повертатися?

— Лісові Люди не вміють добувати вогонь. Отже, вони схочуть довідатись, що це за нові люди в лісі.

Ця відповідь стурбувала Ауна. Розставивши вартових так, щоб уникнути будь-якої несподіванки, він заспокоївся. Як і завжди, Аун став на варту першим. Молодик, більший і ясніший, ніж вчора, мав зайти тільки опівночі... Місячне світло допомагало Ауну, та було майже зайвим для рисячих очей лемурів: у темряві вони почували себе краще. Стояла глибока нічна тиша, яку тільки інколи порушували голоси полюючих хижаків. Аун куняв біля вогнища без думки та мрії; одні лише відчуття напружено вартували. Троє лемурів спали, але найтонший підозрілий запах враз підняв би їх на ноги... Слух і нюх цих людей гострий, як у собак, був напружений, наче молодий очерет на болоті.

Місяць проплив уже дві третини свого шляху, коли раптом Аун підвів голову. Побачивши, що від багаття лишився тільки червоний жар, він поклав на нього оберемок хмизу. Потім, насторожено потягши носом повітря, позирнув на вартових. Двоє піднялись, а зразу ж за ними і третій.

З лісу линув якийсь запах.

Він нагадував запах лемурів, і Аун вирішив, що прибув другий їхній загін. Аун пішов до Ра. Той насторожив вуха і широко роздув ніздрі, тремтячи, немов у пропасниці. Коли Аун наблизився, Ра показав рукою на ліс і прошепотів кілька невиразних слів. Аун зрозумів його: Люди Вогню повернулись!

Сховані у гущавині, вони бачили вогонь, бачили уламра, але самі лишались невидимі.

Однак, несподіваний напад був неможливий. Навколо печери скрізь росла трава, і тільки де-не-де височіло якесь дерево чи невеличкі острівці чагарника.

При попелястому сяйві місяця гостре око Ауна вивчало місцевість. Сповнений відваги, він ледве міг стримати бойовий клич, що ладен був вихопитися з грудей. В його жилах клекотіла ненависть до Людей Вогню, які перепливли річку і обійшли пустелю тільки для того, щоб напасти на табір. Адже цим вони доводили свою лють, свою силу і свою ворожість!

Перш ніж будити Зура, Аун почав кружляти перед печерою, щоб довідатись, звідки лине той запах та скільки ворогів ховається в лісі. В руках у нього була краща списометалка, два дротики і спис висіли за плечима. Аун хотів виманити Людей Вогню на галявину. Вони вміли тільки кидати руками каміння, отже, мисливець поранив би чи вбив кількох з них раніше, ніж вони наблизилися б до нього. Вони не встигли б його навіть поранити.

А тимчасом лемури, які вже знали про появу ворогів, по одному виходили з печери. З ними вийшов і Зур, що дізнався про небезпеку від Вао.

Великий уламр слідкував одночасно і за своїми спільниками, і за темним лісом. Тих, що ховалися в ньому, не могло бути більше семи. А тут було вісім лемурів-воїнів, чотири жінки, що силою майже не поступалися чоловікам, та ще й Аун з Зуром. Якщо лемури виявлять відвагу, успіх буде забезпечено. Але більшість їх була до смерті налякана і не витримала б навального нападу. Мужність не покинула тільки Кремезного, Ра, Вао та ще одного юнака з жвавими очима.

— Воїнів стільки ж, скільки було біля вогню вчора? — спитав Зур.

— Не більше, — відповів Аун. — Чи не час вигукнути бойовий клич?

Зур схилявся більше до миру, ніж до війни. Поміркувавши, він сказав:

— Ліс великий... Здобичі вистачить для всіх людей. Може, краще Зурові поговорити з Людьми Вогню?

Незважаючи на збудження, Аун погодився. Ва промовив речитативом, і голос його бринів м’якше, ніж звичайно:

— Син Тура і син Землі ніколи не воювали з Людьми Вогню! Вони їм не вороги!

Ліс мовчав. Тоді закричав Аун:

— Аун убив червоного звіра! Аун і Зур вбили тигра! У них є дрюки, списи і дротики! Якщо Люди Вогню захочуть війни, то жоден з них не повернеться до своєї орди!

Чути було лише тихий подих вітру Аун підійшов на сто кроків до лісу і закричав ще голосніше:

— Люди Вогню не хочуть відповідати?

Наблизившись, він відчув їх запах ще краще. І знаючи, що за ним стежать, раптом страшенно розлютився. Аун ударив себе в груди і вигукнув:

— Аун розпоре вам груди й животи! Він кине ваші трупи гієнам!

Тільки луна від його поклику, що нагадувала вовче виття, покотилась темним лісом. Уламр підійшов ще ближче; тепер між ним і лісом лишалось тільки триста ліктів. Він крикнув Зурові, щоб той не йшов слідом, і кинув ще одну погрозу:

— Син Тура потрощить вам голови!

Він сподівався, що вороги побачать його самого і перейдуть