Максим Іванович Кідрук - Не озирайся і мовчи

Перед мостом через Устю Марк перейшов на лівий бік Соборної, а тоді спустився під міст. Уздовж річки, від проспекту Миру до стадіону «Авангард» тягнулася пішохідна алея. Влітку тут зазвичай багато людей, але зараз, крім Марка, не було нікого. Хлопець досягнув вузького й розхлябаного пішохідного мосту на лівий берег, до Гідропарку, проте переходити не став, натомість присів на лаву.

Same old story… Where can I find true love?..

Музика заколисувала. Марк ніби гойдався на невидимих хвилях, які протинали простір. Зі сходу повільно насувалася пітьма. На заході збиралися хмари. Хлопець тупився у воду, спостерігаючи, як на її маслянисто-чорній поверхні поступово згасає відображення вечірнього неба. Він іще ніколи не почувався таким сумним і спокійним водночас.

Коли жаліслива балада Трінчер нарешті набридла, Марк перемкнувся на «Ready To Fight» Робі Фаєра й невідь-чого згадав про Соню. Спершу, все ще під впливом меланхолійності, він подумав про те, що навіть Соня з нього насміхалася, але потім, пригадавши синці під її очима, несамохіть мотнув головою. Йому не аж так зле, щоби подумки ганити Соню, їй зараз однозначно гірше. Втім, слідом за спогадами про дівчину в пам’яті зринула її історія про ліфт. Марк пригадав синьо-зелену кросівку «Nike», що виднілася з-за сміттєпроводу, пригадав, як стежив за переміщенням кабіни біля дверей квартири. З четвертого на другий, на шостий, на другий, на восьмий і так далі… Можливо, всередині була не Соня? Але ж ні: ймовірність, що послідовність поверхів, між якими рухалася кабіна, випадково збіглася з тією, про яку дівчина розповідала Марку, була жалюгідно малою. У кабіні перебувала Соня, це факт. У такому разі, куди вона зникла? Ліфт не міг порожнім виїхати на десятий. Як це пояснити?

Марк погойдувався в такт із музикою та перебирав варіанти — що довше він міркував, то безглуздішими вони ставали. Арсен казав, що правильним майже завжди є найпростіше пояснення. Одначе в тому й річ: найпростіше було припустити, що Соня залишилася в кабіні на п’ятому, якось зачинила двері ліфта, трохи посиділа в кабіні, виїхала на десятий, а потім… Хлопець гмикнув, випустивши ротом хмарку пари. Потім що? Випарувалася?

Марк пригадав статтю про «elevator to another world» і неусвідомлено зморщив носа. Чи доводить стаття, що Соня обманювала? Якщо припустити, що дівчина розповідала правду, то ця річ — те, про що вона говорила, — цілком може виявитися універсальною. Можливо, ця процедура діє однаково для всіх ліфтів, і тоді немає нічого дивного в тому, що про неї знають в Японії. Чи в Кореї. Чи деінде ще.

Але це вже зовсім фантастика. Нісенітниця повна! І це можна довести.

(ти ж знаєш, як працює наука?)

(пропонує гіпотези, які перевіряють у ході експерименту)

Коли геть стемніло, температура різко впала. Навесні так завжди. Марк просидів на лаві більше ніж годину — «Light Up The Sky» до того, як він її вимкнув, прозвучала, напевне, разів із двадцять — і потроху замерзав. Хлопчак підвівся, проте рушив не до Соборної, а в протилежному напрямку, на південь. Небо повністю затягло хмарами. Марк повільно проминув «Авангард», полем дістався 2-го ліцею, перетнув Лебединку[20], після чого вулицею Драгоманова попрямував до центрального парку. Коли він вийшов до головного корпусу Водника[21], була вже майже восьма й почав накрапати дощ. Утім, хлопчак не квапився. Йому не хотілося повертатися додому. На ту мить узагалі не було місця, куди б йому захотілося повернутись.

22

Фотографію з боулінг-клубу «Турбіна» Марк побачив за кілька кроків від свого будинка. То була не найкраща ідея — заходити в Інтернет на вулиці, та ще й під дощем, — однак, неквапом спускаючись від Соборної, хлопчак раптом пригадав виготовлену дідом установку для тестування ліфта й пошкодував, що не сфотографував її. Він мав акаунт в Instagram’і — завів його півтора року тому, щоб стежити за однокласниками й окремими відносно улюбленими виконавцями, — а там і досі не висіло жодного фото.

Після думок про «Instagram» під серцем раптом закололо: Марк щось відчув. Дістав свій «Meizu», ввімкнув мобільний Інтернет, дочекався під’єднання та зайшов у «Instagram». Хлопчак намагався затуляти телефон жилеткою, проте краплі однаково потрапляли на екран.

До акаунту Ніки він зазирав найчастіше, тож її фотографії завжди викидало першими. Марк зупинився посеред дороги та примерз очима до фотографії, що з’явилася на екрані. Терлецька, її однокласниця, дівчата, яких бачив біля кінотеатру, — всі усміхнені, кривляються в камеру. І серед них — кілька хлопців. По центру — Адріан Фесенко, обіймає Ніку та якусь білявку за талії, двоє незнайомих стоять із боків і тримають перед собою блискучі кулі для боулінгу. Ще три хлопчачі голови з гіпертрофовано вищиреними посмішками виглядають понад дівчачими. Принаймні двоє з тих хлопців тягнули на десятикласників.

Знімок було опубліковано кілька хвилин тому. Локація — Екватор, боулінг-клуб «Турбіна». Марк витріщався на краплі на поверхні смартфона, так як ніби його нічого, крім них, не цікавило. Подумав — примусив себе повірити, — що нічого особливого не сталося: дівчата пішли в боулінг і зустріли знайомих. Палець ковзнув екраном, прогорнувши стрічку. Нижче йшла фотографія з кінотеатру. Ніка робила селфі на виході із залу. Позаду неї двоє хлопців, як на Марка, найстарші, корчили гримаси в насунутих на голови паперових відерцях із-під попкорну.

Вони були разом увесь цей час.

Марк розгублено закліпав. Тіло протнуло неприємне та цього разу значно більш реальне почуття: здавалося, ніби гарячі бульбашки повільно протискаються крізь плоть, застрягають під шкірою у верхній частині грудей, а потім безгучно лускають, заповнюючи горлянку терпкою гіркотою. Хотілося розплакатись. Хлопець втупився в затерту дощем багатоповерхівку, що височіла за півсотні кроків. Від думки про те, щоб піти додому, звело вилиці, проте холод і дощ погнали в бік яскравих вікон.

Двері квартири відчинив Арсен. Дід був у самих трусах — крупний торс, криві ноги — і, лише раз поглянувши на онукове обличчя, повернувся так, щоб затулити його від батьків, котрі пили чай на кухні, за кілька кроків від них. Арсен не став розпитувати. Просто стояв і дивився на Марка, поки той не роззувся й не сховався у своїй кімнаті.

23

О пів на десяту до Маркової кімнати зайшла мама. Хлопець, заштовхавши у вуха навушники, лежав долілиць на ліжку. На підлозі валялася книга Майка Брауна «Як я вбив Плутон, і чому це було неминуче», проте Марк її не розгортав. Яна сіла на крісло, почекала, доки син перекинеться на спину й витягне навушники,