Автор невідомий - Українські традиції

ж не стали трудитися, і також тут інше сталося: лірами поглинуті стали. Тут бо скажемо всяке єсть право, що ніде не осталося од обох тих: і так ліри стали поглинуті нами, і не маємо тоді ніяких. Також дулеби стали нами повернуті на борусь. Мало зісталось лірів, інакше званих ілмерці, а ті себо сидять біля озера, тут венди відійшли далі, а ілмерці осталися там, і так осталось мало і говорять всі поляші (по-польськи).

А було б'є то крилами Матиреслава і співає пісень до січі, а та птиця сонцем не єсть, а тая єсть од нього така стала бути

7Ж. і тую розуміти маємо: хай збирається рід руський до десятків, а десятки до сотень, і хай тії нападуть на ворогів, а піймуть – голови їх одтручать і там злих полишать, хай звірі хижаки їх ївши поздихають.

Течуть ріки великі на Русі, і многі води їх журчать, співають стародавнє. Про тії боляри, якії не боялися, до піль годських ішли і літа многії боролися о вольність руську. Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого, – тако ріки о них берегинять. І б'є крилами Матиреслава, і мовить тая птиця о гординях борусенських, які од римлян упали коло Дунаю біля Трояня валу, а тії простою тризною лягли. І вітри буйні гасають над ними, плачуть восени, а взимі студеній гурлихають по них. І голублять дівоньки і ті це говорять, як погибли тії у славі, а не оставили землі своєї ворогам.

Ніби ж ми, синове, також потомки і не лишимо ми також землі нашої варягам ні грекам.

Тут зоря красна іде до нас, як жона благая, і молока дає нам у силу нашу і кріпость двужилу. Та бо зариня, сонце вістяща, і також прислухаймося вісниці комонській, скачущій до заходу сонця, аби управлений був його човен золотий до ночі, а буде віз волами смирними тягнутись по степу синьому, там бо ляже сонце спати вночі. Та тож коли б лише день приходити став до вечора, а другий скакун явиться перед вечором і також скаже сонцю, що вже бо віз і воли єсть там і ждуть його на молочній стежці, що зоря пролила, позвана матір'ю, аби поспішала.

73. Так скажемо ми, що маємо краснії вінки віри нашої і не маємо чужих добіратися.

Тут князь наш каже, що маємо іти до ясуні болярської, аби ми то охороняли од ворогів побільше рано, а пізній час буде закінчувати пізнє, і щоб мали ми сили наші по стопах матері сонцевій строєні, а крилами на оба поля розгорнуті, а тіло в осередку, а голова ясуні (війська) на раменах його воєводців славних, які не лишать у січі голови своєї ясуні, а убережуть її від такого дня, коли бо бажаючи до заходу сонця з воями своїми Харват забрав свої вої. Тоді інша частина схотіла залишитись з русами і так з неодділеної землі і з ними утворили Руськолань. Кий бо осівся в Києві і тому ми підлеглі і з ним досі Русь строїмо. І так будь нам інша сила – не йдемо до неї, а з Руссю, бо тая єсть мати наша, і так ми є діти її і будемо до кінця з нею.

І так стали між русами сварки й усобиці, і жалі стали між ними, і почали плакати і вирікати: не йдімо за ними, бо там буде погибель наша, а допремося до тої пори, коли не лишиться од нас ніщо. Згадаймо про те, як за Отця Орія один рід славний, а потім три сини його розділилися на трійцю, І так стало в Руськолані. А більше коли ці поділяться надвоє, як ото на борусях, які є росторжені на дві, і тоді маємо скоро десять. А пощо городи городити і огорожі робити, коли ж бо маємо такого болярина Оглендю, а той болярин Оглендя каже, що маємо ділитися до безкінця? Та ж бо Русь єдина може бути, а не десять. А то роди і родичі діляться і послабнуть, а тим разом ворог налізе на нас, маємо боронитися поруч, а не знатимете, якого Отця маєте.

Коли бо маете десять корів, що згинули од ворога, мала втрата єсть, а перебуватимеш в роді до кінця, твої десять мають утворити тисячу.

Колись той Оглендя корови водив по степах, а тим разом говорить слова многії про родичів своїх і почитується сам од себе вище пращурів і Оряотця. Все це шкоди створює. Не будемо їм наслідувати, цим ото слідам, своїм іншим ідемо.

По Галарехові відійшла Годь до полуночі і там щезла, а береди прийшли до нас і кажуть нам, що великі утиски мають од ягів, які постали на слід єгунів. І так Болояр їм каже пождати. І пішов до них, а йшов з п'ятдесятьма тисячами до них неждано і бив ягів, яких бо розтрощив на всі сторони, як волів жене їх і бере корови їх, і дочок, юнаків бо, а старших побив наскрізь. Ми, русичі, маємо гордитися походом нашим і держачися один одного битися до смерті правої.

А то ще згадаємо Дорія перського, який на нас напав і побив нас за наше розділяння. А то ось варяги Єрек і Аск усілися на кряки наші і мерзять нам докраю (до кроміти).

Єсьми потомки роду славного, який прийшов до Ільма ріки (чи, може, до ілмарців) і оселився до Годі і тут буде тисяча літ. Посунули на нас колтове (кельти?) з залізами своїми, а попробувавши нас, повернулися до заходу сонця, бо єсть тверда рука, держача нас, а того довела