Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

— ЕЙ! Капрале! Підйом! — скомандував Коот, згортаючи карту і засуваючи її в футляр з березової кори.

— ЕЙ, капітане, — тут-таки озвався Бікі.

— Ех! — позіхнув з деяким запізненням Ерик. — В чім річ?

— Лишаєтесь обидва на базі. Даю вам день, щоб відпочити, фізично й морально приготуватись до операції,— повідомив капітан.

— А ти? — запитав Повзик і, прокинувшись трохи більше, виправився: — А громадянин капітан?

— Біжу уточнити, де в них хвіст.

— А-ах-ха… — позіхнув Крилатий і заснув.

— Може, я підкину? — запропонував Бікі.— По воді швидше, бо навпростець.

— А звідки ти знаєш, куди я збираюся? — спитав Йонатан і, не чекаючи відповіді, погодився.

Попливли освітленими місяцем заплавами Малого Хлюпу в супроводі жаб’ячого оркестру. Хелонідес безпомилково відчував швидкість течії і тримався стрижня.

— Такі вразливі місця люди називають ахіллесовою п’ятою, — говорив він, не перестаючи веслувати плавцями. — Це повелося відтоді, як мати Ахілла — найхоробрішого грека з-під Трої,— купаючи сина у священній річці, щоб зробити невразливим для ворожих стріл, тримала його за п’яту.

— Начитаний ти просто нечувано! — втретє відзначив Коот. — Присвоюю тобі звання взводного.

У тому місці, де Цюркава впадає в Малий Хлюп, капітан вискочив на берег, через дірку в сітці проліз на територію садових ділянок і зник в абрикосовому садку, за яким спалахували кольорові проблиски.

Хелонідес повернув і, не поспішаючи й час від часу зупиняючись попастися в смачних заростях елодеї або серед ніжної і дуже ароматної ряски, поплив назад до острова. Впевнившись, що відплив далеко від усіх берегів і що ніхто його не бачить і не чує, ляснув плавцем по воді й крикнув:

— Агов, жаби, — квакухи-скрекотухи! Струнко! Рівняння праворуч! Це я, взводний Бікі Хелонідес!

Найближчі «Хлюп Скрек Банди» здивовано й перелякано замовкли на хвилину, вибалушивши булькаті очі на чужинця, аж поки Овальний почав сміятися з них і з себе. З себе тому, що вдає такого поважного, командує тут і всіх лякає без потреби. Та не будемо, одначе, дивуватися, що він, такий мудрий і начитаний, займається дурницями. Бо навряд чи знайдеться людина, яка, діставши підвищення, та ще й таке несподіване, не робитиме те саме, хіба що чим вона мудріша, тим менше дуріє.

На світанку Ерик знайшов Хелонідеса в очереті і почастував його великим водяним павуком.

— Рубай павучка! Я ще не одного спіймаю. Цілий день маємо. Здорово, правда?

Коли сонце піднялося над кронами вільх і почало пригрівати, він прилетів знову.

— Ліс пиляють з самого ранку, а ми час гаємо. Військо без командира. Що він уночі казав? Що шукає хвоста? Навіщо йому потрібен другий хвіст?

Опівдні Повзика почала розпирати енергія і злість.

— Скажу тобі, Бікі, це він того пса злякався. Я летів з картою, вона мені трохи затуляла очі, але я добре бачив: ще мить — і мали б капітана без хвоста. Тоді мені довелося б узяти командування на себе.

Підвечір Ерик приземлився на панцир і сильно постукав дзьобом.

— Беру на себе! — повідомив він. — Рушаємо на ворога. Перемога або смерть!

— Не маю такого бажання, особливо щодо другого. — Бікі повернув голову назад, щоб бачити птаха, який стояв у нього на спині.— Будемо чекати командира і його наказів.

— Я командир, і наказуватиму я. — Повзик задер дзьоба і настовбурчив пір’я, щоб видатися більшим. — Залізете під колеса того їхнього вагончика, підліземо вдвох під нього і перекинемо будку разом із Лись-Блисем та його Британом, а потім ви, капрале Хелонідесе…

— Взводний, — поправив Бікі, який досі мовчав про підвищення, щоб не завдати прикрості приятелеві.

— Що взводний?

— Не що, а хто. Я — взводний Хелонідес.

— Відколи?

— Вночі одержав призначення. Наказую вам, капрале Повзику, не розпочинати ніяких дій до повернення капітана.

— А я чхаю на твої накази! — вибухнув Повзик. — Нічні призначення не дійсні. Можеш собі мокнути, поки не розмокнеш, якщо в тебе тхоряча душа. Привіт! Ти ще про мене почуєш, зовсім скоро! Дзьоб тобі в лоб! — лаявся він уже в повітрі, відлітаючи в бік корчовища.

Попри обіцянку, аж до вечора не було чути ні Повзика, ні про Повзика. Пилки натомість працювали без перепочинку, і лише в сутінках їх виття припинилось, поступово затихаючи в тиші близької вже ночі.

— Кум-ЕЙ! Кум-ЕЙ! — озвався тихий голос від берега, і Хелонідес негайно рушив в тому напрямку, безпомилково розпізнавши сигнал, замаскований під жаб’яче кумкання.

Йонатан сидів біля куща м’яти на бляшанці завбільшки з невеличке відро, яку він не без зусиль сюди підкотив. Капітан був захеканий, проте задоволений.

Повідомлення про поведінку Повзика його дуже засмутило.

— Це серйозна справа. У найкращому випадку втратимо багато безцінного нічного часу. А про найгірші можливі наслідки навіть думати не хочу.