Джаред Мейсон Даймонд - Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

на пов'язаних з обороною галузях, таких як вугільна та електрогенеруюча, а також на заводах з виробництва заліза, сталі та зброї, на суднобудуванні й залізницях.

У плані здобуття міжнародного визнання й авторитету реформа уряду була надзвичайно важливою та надзвичайно складною. Урядовий кабінет було запроваджено в 1885 році. Уже 1881 року почалася розробка конституції — частково у відповідь на тиск громадськості. Знадобилося вісім років, щоб написати конституцію західного типу, яка гармоніювала з японськими умовами. Вирішення цієї проблеми полягало у тому, щоб взяти за взірець конституцію не США, а Німеччини, бо німецький акцент на сильному імператорі відповідав японським особливостям. Японська конституція втілювала переконання японців у тому, що їхній імператор є посланником Божим через безперервну родову лінію попередніх імператорів, яка бере початок тисячі років тому. Під час церемонії, яка відбувалася в палаті аудієнцій імператорського палацу в день 2549-ї річниці заснування імперії (11 лютого), сам імператор, звернувшись до духів своїх предків, представив сувій нової конституції прем'єр-міністру як імператорський подарунок Японії. На церемонії були присутніми представники західного дипломатичного корпусу та іноземної громади, які побажали побувати на такій визначній події. Тепер Японія була цивілізованою країною, такою, як інші країни з конституційним способом урядування (і — прозорий натяк — такою, якій не можна було нав'язувати кабальних угод).

Подібно до решти сфер японського життя, японська культура також стала мозаїкою нових західних елементів та елементів традиційно японських. Західний стиль одягу та зачісок переважає в сучасній Японії і прижився вельми швидко, особливо серед японських чоловіків (фото 3.5, 3.6). Наприклад, на груповому фото п'яти членів місії Івакури, зробленому 1872 року, лише через чотири роки після Реставрації Мейдзі та 19 років після прибуття комодора Перрі, видно, що четверо членів місії вдягнені в західні костюми з краватками та циліндрами і мають зачіски в західному стилі й лише один (сам Івакура) вдягнений у японський одяг і має традиційну японську зачіску «вузликом» (фото 3.3). У царині мистецтва традиційна японська музика, живопис, гравюри на дереві, театр кабукі, а також театр ногаку вціліли й існували поряд із західними бальними танцями, військовими оркестрами, операми та оперними оркестрами, театрами, живописом і романами.

Будь-якій країні загрожує розпад, якщо її громадяни не почуваються згуртованими якоюсь загальнонаціональною об'єднувальною ідеологією. Кожна країна має власні ідеали й символічні фрази, покликані створювати об'єднавчу ідеологію. Наприклад, до американських ідеалів відносяться демократія, рівність, свобода, права та рівні можливості, закарбовані в таких символічних фразах, як «країна свободи», «країна рівних можливостей», «країна необмежених можливостей». У нових незалежних країнах на кшталт Індонезії (розділ 5) або в країнах, що зазнають швидкої трансформації, на кшталт Японії періоду Мейдзі, уряди свідомо формулюють та пропагують загальнонаціональну об'єднавчу ідеологію. Як же це робилося в Японії доби Мейдзі?

Потребу об'єднавчої ідеології Мейдзі було виражено у поширеному в 1891 році коментарі до імператорського рескрипту 1890 року про освіту: «Японія... — маленька країна. Оскільки нині є такі, що безкарно поглинають інші країни, ми мусимо вважати увесь світ нашим ворогом... тому кожен істинний японець мусить мати почуття громадського обов'язку, згідно з яким він поціновує власне життя легко, мов пил, заповзято розвивається й самовдосконалюється і завжди готовий принести себе в жертву заради країни... Метою цього рескрипту є посилення основ нації шляхом культивування таких чеснот, як синівська та братерська любов, вірність і щирість, а також підготовка до будь-яких надзвичайних ситуацій шляхом плекання духу колективного патріотизму... Якщо нам не вдасться об'єднати народ, то одних лише фортифікаційних споруд і військових кораблів буде замало. Якщо ж ми об'єднаємо його, то навіть мільйон найгрізніших ворогів не зможе нас зламати». Впродовж останніх двох десятиліть доби Мейдзі уряд, вирішивши прозаїчні, але нагальні проблеми податкової реформи та правових кодексів, отримав змогу приділити більше уваги саме завданню виховання у японців духу громадянського обов'язку. Цього було досягнуто частково через державну підтримку традиційної релігії, але ще більше — завдяки тій увазі, яку уряд приділяв освіті. Традиційна японська релігія послужила об'єднанню японців, проповідуючи погляди про божественне походження імператора, патріотизм, громадянський обов'язок, синівську шанобливість, повагу до богів та любов до країни. Тому уряд підтримував традиційний синтоїзм і конфуціанську філософію, фінансував основні національні сінтоїстські храми та призначав їхніх священиків. Цінності, пов'язані із вшануванням імператора як живого бога, пропагувалися в стандартних загальнонаціональних підручниках, обов'язкових для всіх рівнів японської системи освіти.

Підсумувавши основні компоненти вибіркових змін в Японії доби Мейдзі (окрім змін у політиці заморської експансії, про які йтиметься нижче), розгляньмо тепер самі зміни цього періоду загалом, щоб розвіяти деякі хибні уявлення, що можуть виникнути у читача.

Мета лідерів Мейдзі аж ніяк не полягала у вестернізації Японії в сенсі перетворення її на європейське суспільство далеко за межами Європи, на відміну від австралійських колоністів, чиєю метою дійсно було перетворення Австралії на Британію далеко за межами самої Британії (розділ 7). Натомість метою лідерів Мейдзі було запозичення багатьох західних рис, але з їх модифікацією під японські умови, водночас значною мірою зберігаючи традиційну Японію. Ці запозичені та модифіковані західні риси були прищеплені до японського осердя, вкоріненого в японську історію. Наприклад, країні не була потрібна Європа як зразок грамотності та урбанізації: Японія доби Токугава вже мала високий показник грамотності населення, а столиця бакуфу Едо (згодом перейменована на Токіо) іще за півтора століття до прибуття комодора Перрі була найбільшим містом у світі. Лідери Мейдзі не ставили за мету і сліпе копіювання якихось конкретних елементів західних інституцій: вони діяли на підставі надзвичайно чіткого загального розуміння західного суспільства, що було основою військових, освітніх та інших інституцій Заходу, запозичених Японією з істотними модифікаціями.

Японія доби Мейдзі мала змогу використовувати чимало зразків, зокрема західних: різноманітних британських, німецьких, французьких та американських із різних сфер суспільного життя. Існувало також багато місцевих зразків, якими варто було скористатися: Японія кінця доби Токугави складалася з 240 окремих князівств, що проводили різну податкову політику та відрізнялися в багатьох інституційних відношеннях. Окрім цих позитивних зразків, Японія Мейдзі використала з користю для себе й важливий негативний взірець: Китай, чия доля як країни, гнобленої Заходом, стала яскравим уособленням того майбутнього, якого Японія хотіла уникнути.

Реформи Мейдзі були спрямовані на дві різні «аудиторії»: внутрішню японську та закордонну західну. З одного боку, ці реформи були спрямовані на саму Японію — щоб зміцнити країну у військових та економічних сферах і надихнути японський народ об'єднавчою ідеологією. З іншого боку, реформи також були націлені на західні країни, щоб спонукати їх поважати Японію як рівного партнера, адже Японія запозичила західні інституції. Ці