Віктор Суворов - Тінь перемоги

буде нашим. Приятель Жукова Костянтин Симонов ще в 1938-му році написав вірш «Однополчани». Сенс: ось іду я по Москві, назустріч - натовп незнайомих людей. Адже скоро ми станемо в солдатський лад в одному полку. І війна нас поріднить. А далі: Під Кенігсбергом на світанні Ми будемо поранені удвох Відбудем місяць в лікуванні, І виживем, і в бій ми підемо. Лють наступу свята, Боїв страшні жнива...

і т. д. в тому ж дусі.

Мотив «люті благородної» звучав у наших віршах і піснях задовго до того, як Молотов і Рібентроп підписали Московський пакт про розділ Європи і початок Другої світової війни.

Цей самий Симонов був не просто поетом, але сталінським улюбленцем, бо говорив тільки те, що потрібно вождю, і саме в даний момент. А наслідки ось які: в 5-му повітряно-десантному корпусі генерал-майора І. С. Безуглого в Даугавпілсі і в 1-й бригаді морської піхоти полковника Терентія Парафіло в Лієпаї у травні 1941-го року раптом з'явилося особливо багато прихильників творчості Костянтина Симонова: в бараках десантних батальйонів віршем «Однополчани» були обклеєні всі стіни.

4.

Але повернемося до стратегічної гри.

Була одна тонкість...

У нас так було прийнято: виходить постанова ЦК КПРС про стан, скажімо, тваринництва в Рязанській області. Починається постанова з ритуальних похвал: досягнуті великі успіхи там, там і он там. За похвалами йде страшне слово «ОДНАК». Далі - розгром. Всі знали, що вступна частина постанови - це преамбула, яка ніякого відношення до основного змісту не має. Навпаки: чим більше похвал у преамбулі, тим жахливіше звинувачення в основній розгромній частини, тим страшніші кари обрушаться на винуватців.

Преамбула, зачин - по-російськи, ні до чого не зобов'язує. Просто м'ясники з ЦК перед тим, як всадити ніж у горло свині, її лагідно за вушком лоскочуть.

Саме ця традиція була вкладена і в нашу військову науку. Наші вожді абсолютно відкрито говорили, що будемо вести війну тільки на території супротивника: «І на ворожій землі ми ворога розіб'ємо малою кров'ю і потужним ударом». Малася на увазі «Глибока операція», тобто бліцкриг. Але цим одкровенням завжди передувала приказка: якщо ворог нам нав'яже війну. Польовий статут трактував чітко: якщо ворог нападе, Червона Армія перетвориться в найбільш нападальну з усіх армій, що коли-небудь нападали.

Приказка нікого не обманювала. Завжди виходило так, що ворог нападав саме в той момент, коли в нас було все підготовлене до захоплення його країни. В листопаді 1939 року ми зосередили п'ять армій на кордоні з Фінляндією, приготувалися, і тут фіни, як на замовлення, нібито один раз стрельнули з гармати... І тут же наші газети вибухнули тією самою люттю благородною: «Відбити напад Фінляндії!», «Дати відсіч знахабнілим грабіжникам!», «Відповімо потрійним ударом на удар агресорів!», «Знищимо мерзенну банду!». І потім у 1940 році на грудневій нараді вищого командного складу постійно звучала думка: Фінляндія на нас напала, а ми бідні відбивалися. Ця думка була врізана у всю нашу історіографію, ідеологію, літературу. Зразок: збірник оповідань про творця радянських танків «Конструктор бойових машин» Ленінград, Лениздат, 1988. У такій книжці, тим більше - через півстоліття, можна було б обмежитися розповіддю про трудовий подвиг новатора, про сміливі технічні рішення, а про решту помовчати. Але ні: «30 листопада 1939 року Червона Армія приступила до дій у відповідь, почалася радянсько-фінська війна». (Стор. 91)

Підготовка до нападу на Німеччину йшла з дотриманням тих же правил. Наші стратеги, загадково посміхаючись, казали: якщо ворог нав'яже нам війну, ми будемо змушені відбиватися на його території.

Саме так і були складені завдання на стратегічну гру: 15 липня 1941 року Німеччина нападає на Радянський Союз, німецькі війська прорвалися на 70-120 км вглиб радянської території, але до 1 серпня 1941 року були відкинуті на вихідне положення. (РГВА, фонд 37977, опис 5, справа 564, аркуші 32-34) Це такий зачин. Це приказка, яка з самою грою нічого спільного не мала. Як саме «Західні» нападали, як вдалося їх зупинити і вибити з нашої території, - про це в завданні не сказано жодного слова. Це й не важливо. Головне в тому, що напали вони, а ми їх вибили до державного кордону на вихідне положення. Ось саме з цього моменту, тобто з нашого державного кордону й почалася стратегічна гра. З цього моменту розгорнулися «відповідні дії» Червоної Армії у Східній Прусії.

Вторгнення німецької армії на нашу територію і відбиття агресії зовсім не цікавили Сталіна, Жукова та всіх інших. Їх інтерес в іншому: як вести бойові дії з рубежу державного кордону. Ось це й було темою першої гри.

І якщо в преамбулі умов гри записано, що німецькі війська напали і просунулися вперед, то в цьому заслуги Жукова немає. Такі умови. Їх писав не Жуков. Для того, щоб напасти і просунутися на радянську територію Жукову, який грав роль німецького стратега, не треба було ні міркувати, ні приймати рішень. Якби на місце Жукова призначили іншого генія, то все одно діяла б усе та ж преамбула: вороги напали і просунулися на кілька десятків кілометрів углиб нашої країни. Точно так саме й Павлову, який грав роль радянського полководця, не треба було думати, як відбити вторгнення. Про все це було скоромовкою сказано у вступній частині і до справи відношення не мало.

Але навіть якщо і вважати, що в ході стратегічної гри геніальний Жуков просунувся вперед на територію Радянського Союзу, то слід пам'ятати, що його тут же швидко і легко вибили на вихідне положення.

5.

У розповідь Жукова про стратегічну гру