Чак Паланік - Бійцівський клуб

Увечері минулого четверга я не спав усю ніч через безсоння, не розбираючи, чи я сплю, чи ні.

Я прокинувся пізно вранці в п’ятницю, страшенно втомлений і з відчуттям, що й очей не стуляв.

— Так, сер, — каже бармен. — Минулого четверга ви стояли прямо там, де стоїте зараз, і розпитували мене про поліцейську облогу, і питали, скільки осіб ми не пустили до бійцівського клубу в середу ввечері.

Бармен обертається всім корпусом, щоби глянути на порожній бар, і каже:

— Ніхто не почує, містере Дерден, сер. Ми завернули двадцять сім осіб минулого вечора. Тут завжди порожньо після бійцівського клубу.

В усіх барах, куди я заходив цього тижня, мене називали «сер».

В усіх барах, у які я заходив, побиті хлопці поводили себе однаково. Як незнайомі могли знати, хто я є?

— У вас є родима пляма, містере Дерден, — каже бармен. — На нозі. У вигляді темно-червоної Австралії з Новою Зеландією поруч.

Тільки Марла про це знає. Марла і мій батько. Навіть Тайлер про це не знає. Коли я ходжу на пляж, то підгинаю ногу під себе.

Рак, якого в мене нема, тепер повсюдно.

— Усі в проекті «Каліцтво» про це знають, містере Дерден. — Бармен розвертає руку до мене, на зворотній стороні долоні — випалений поцілунок.

Мій цілунок?

Цілунок Тайлера.

— Усі знають про цілунок, — каже бармен. — Це частина легенди. Ви стаєте траханою легендою, пане.

Дзвоню Марлі з готельного номера в Сіетлі, щоб спитати, чи робили ми це.

Ну, ти знаєш.

По міжміському Марла питає:

— Що?

Спали разом.

— Що?!

Чи я коли-небудь, ну, ти знаєш, займався з нею сексом?

— Господи Христе!

Ну?

— Ну? — каже вона.

У нас коли-небудь був секс?

— Ну ти й лайно.

— У нас був секс?

— Я тебе вб’ю!

Це значить «так» чи «ні»?

— Я знала, що так трапиться, — каже Марла. — Тебе не збагнеш. Ти мене любиш. Ти мене ігноруєш. Ти рятуєш мене, а потім готуєш мило з моєї матері.

Я щипаю себе.

Питаю Марлу, як ми зустрілися.

— На тому збіговиську раку яєчок, — каже Марла. — Потім ти врятував мені життя.

Я врятував їй життя?

— Ти врятував мені життя.

Я встромляю пальця собі в діру в щоці і провертаю його. Цього має стачити, щоб від конкретного болю я прокинувся.

Марла каже:

— Ти врятував мені життя. Готель «Regent». Я випадково намагалася порішити з собою. Пам’ятаєш?

Ох.

— Тої ночі, — продовжує Марла, — я сказала, що хочу від тебе аборт.

Ми втрачаємо тиск у салоні.

Питаю Марлу, як мене звати.

Усі ми помремо.

Марла каже:

— Тайлер Дерден. Тебе звуть Тайлер Мозкова-Підтирка-Для-Дупи Дерден. Ти живеш на 5123 NE Пейпер-стрит, і там зараз аж роїться від твоїх маленьких апостолів, які голять голови і спалюють лугом шкіру на руках.

Я маю поспати.

— Ти маєш притягти сюди свою дупу, — кричить Марла в слухавку, — доки ці дрібні тролі не пустили на мило мене.

Я маю знайти Тайлера.

Шрам на її руці, питаю Марлу, звідки він у неї?

— Ти, — каже Марла. — Ти поцілував мою руку.

Я маю знайти Тайлера.

Я маю трохи поспати.

Я маю спати.

Я маю піти трохи поспати.

Кажу Марлі на добраніч, і крик Марли меншає, меншає, меншає і зникає в той час, як я тягнуся, щоби повісити слухавку.

Глава 22

Усю ніч у голові кружляють думки.

Я сплю? Я взагалі спав? Це і є безсоння.

Намагаєшся трохи розслабитися з кожним видихом, але серце досі кудись женеться, і торнадо думок у голові.

Ніщо не спрацьовує. Ані керована медитація.

Ти в Ірландії.

Ні рахування овець.

Ти підраховуєш дні, години, хвилини з того часу, як пам’ятаєш, що спав. Твій лікар сміявся. Ніхто ще не вмирав від безсоння. Твоє обличчя схоже на старий висохлий фрукт, і можна подумати, що ти вже помер.

О третій ночі в мотельному ліжку в Сіетлі пізно шукати групу підтримки хворих на рак. Пізно шукати маленькі піґулки аміталу натрію чи «секонал» кольору яскраво-червоної губної помади, весь цей набір «Долини ляльок». Після третьої ночі ти не можеш зайти до бійцівського клубу.

Ти маєш знайти Тайлера.

Ти маєш бодай трохи поспати.

Тоді ти прокидаєшся, а поруч ліжка в темряві стоїть Тайлер.

Ти прокидаєшся.

Тої миті, коли ти провалювався в сон, Тайлер стояв поруч і казав: «Прокинься. Прокинься, ми розібралися з проблемою поліції в Сіетлі. Прокинься».

Комісар поліції хотів припинити те, що він називав напівзлочинними угруповуваннями і нелегальними клубами боксу.

— Проте не хвилюйся, — каже Тайлер. — Містер комісар поліції більше не буде проблемою, ми тримаємо його за яйця.

Питаю, чи Тайлер слідував за мною.

«Дотепно, — каже він. — Я хотів спитати те саме. Ти говорив про мене з іншими людьми, ти, лайно. Ти порушив свою обіцянку».

Тайлер був здивований, що я його вирахував.

«Кожного разу, коли ти засинав, — каже він, — я підривався і коїв щось дике, щось божевільне, щось геть скажене».

Тайлер стає на коліна біля ліжка і шепоче: «Минулого четверга ти заснув, і я сів на літак до Сіетла, подивитися, як тут бійцівські клуби. Дізнатися, скількох завернули, щось таке. Пошукати нові таланти. Проект “Каліцтво” діє і в Сіетлі».

Тайлер проводить кінчиками пальців по шраму, що тягнеться над бровами. «Проект “Каліцтво” діє у Лос-Анджелесі й Детройті, потужний проект “Каліцтво” запущено у Вашингтоні, Нью-Йорку. А в Чикаго в нас такий проект, що ти не повіриш».

Тайлер каже: «Не можу повірити, що ти порушив свою обіцянку. Перше правило — ти не говориш про бійцівський клуб».

Минулого тижня він був у Сіетлі, і бармен із шийним бандажем сказав йому, що поліція планує облаву на бійцівські клуби. Комісар поліції перейнявся цим особисто.

«Річ у тому, — каже Тайлер, що до бійцівських клубів ходять і поліцейські, і їм те до вподоби.

Серед нас є газетярі, помічники юристів, адвокати, ми знаємо про все, перш ніж щось трапиться».

Нас мали закрити.

«Принаймні в Сіетлі», — каже Тайлер.

Я питаю, що Тайлер зробив із цим.

«Що ми зробили з цим», — виправляє Тайлер.

Ми скликали зібрання Комітету Насильства.

«Це більше не “я” і “ти” — каже Тайлер і щипає мене за кінчик носа. — Я гадаю, ти це вже втямив».

Ми використовуємо одне й те саме тіло, але в різний час.

«Ми оголосили про особливе домашнє-завдан-ня, — продовжує Тайлер. — Сказали: “Принесіть паруючі яйця його Високоповажної Честі Комісара Поліції Сіетла Як-Його-Там”».

Я не сплю.

«Так, — каже Тайлер, — ти спиш».

Ми зібрали команду з чотирнадцяти космічних мавпочок, — п’ятеро з