Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

зробила такого, що просиш прощенія у мене?.. Догадуюсь я, і стара мати казала мёні, що ти любиш Данила.

Марта. Не кажіть, тату, мені соромно.

З і н ь к о. Чого ж соромиться, моя єдиная? Давно було б тобі сказать. Твоє щастя — наше щастя. Ти в нас одна, не бідні ми, а такого парубка, як Данило, хоч і наймит він, не знайдеш скоро. Чого ж тут думать довго? Я сам його посватаю. Як бог благословить, то й будете щасливі.

Марта (обніма батька і плаче). Тату!

З і н ь к о. Чого, чого ж, дитино моя?.. Ну годі ж, не плач! Чого ж плачеш?

Марта. Не знаю. Мені легко, гарно і ясно на душі зробилось від ваших слів, а сльози Самі ллються. Тату, я побіжу додому, скажу мамі про нашу розмову, розкажу їй, як я люблю дуже Данила, бо мені соромно вам про. це казать.

З і н ь к о. Голубко моя! (Цілує її в голову.) Іди ж додому, та нехай там вечерю варять, щоб, усього було доволі. Сьогодня рибалки розщитуються, то всі будуть вечерять у нас на хуторі.

Марта. Добре* тату! (Хутко виходить.)

ЯВА III

З і н ь к о (один, дивиться довгенько вслід Марті). Дитино моя рідна, дитино моя дорога! Все для твого щастя є у мене: табун коцей, повен загін товару, хліба, дякувать господа милосердного, ке переводиться і в току, і в коморі, не доставало дружини тобі! І сам бог віта над моєю сім’єю! З далекого краю привів до нас парубка, бідного, наймита, з душею і серцем янгола!.. Дякую тобі, милосердний! (Приглядається.) Що вони там, роблять? Здається, ідуть сюди.

За коном співають і наближаються

Та туман яром 7,

Та туман яром,

Мороз долиною,

Та мороз долиною.

Та не по правді Та козаченько Живе з дівчиною,

Та живе з дівчиною!

Що пізно ходить,

Рано виходить,

Важить на другую,

Та важить на другую!

За річкою За бистрою Цигани стоялу,

Та цигани стояли.

А між тими Та циганами Циганка-воріжка,

Та циганка-воріжка.

А до тії Та воріженьки Втоптана доріжка,

Та втоптана доріжка.

ЯВА IV

З посліднім куплетом входять рибалки, молоді і середніх літ. Одягнені всяко: хто в свиті, хто в куртці, хто в чумарці, хто в червоній сорочці навипуск, а зверху демікотоновий піджак, коротший сорочки. Всі веселі.

Всі. А! І хазяїн наш тут, здрастуйте!

1-й рибалка (п'яний, лізе до Зінька цілуваться). Такого хазяїна нема... нема!.. Нігде нема! Я сім літ рибалка, а такого нема... Єй, нема! Дайте я вас поцілую! У руку, у руку! Ви, Зіновій Тарасович... Одно слово... Чого ви смієтесь? Молокососи! Я не то що! Бачить бог! Одно слово... Ех!

Рибалки. Та йди, ляж у курінь, засни!

1-й рибалка. Хіба як? Хіба я п’яний?

Рибалки. Ні, тверезий, тілько спать лягай!

1-й рибалка. Ш-ш!.. Йе ваше діло! )^азяїн, п’яний я?

З і н ь к о. Не то що п’яний, а коли всі кажуть лягать спать, то ляж, Трохиме, послухай товаришів!

1-й рибалка. їх я не послухаю, а вас!.. Вас послухаю... Ви отець!.. (Через сльози.) Дайте руку, я хочу вас у руку поцілувать!.. Сім літ рибалка!..

З і н ь к о. Поцілуємся так,— і лягай спать,,

Цілуються.

1-й рибалка. Я ляжу!.. Мені що? Я ляжу... (Іде в курінь.) Я сім літ рибалка... (Голос зникає у курені.)

З і н ь к о. Де це так?

2-й рибалка. Та були у Вакули в курені: і там сього-' дня рощот.

З і н ь к о. А Данило ж де?

2-й рибалка. Тут земляк його є з Херсонщини, так, либонь, пішов у курінь до Свирида.

З і н ь к о. Так от же що, хлопці: ідіть ви на хутір, там сьогодня попрощаємся, повечеряємо, а завтра й рощот. Слава богу, заробили добре.

Рибалки. Слава богу!

З і н ь к о. А хто сьогодня на варту біля снасті?

2-й рибалка. Данило.

Зінько. Так ми пришлем сюди робітника із хутора на варту, бо без Данила ж не можна — він главний ро-щотчик!

Рибалки. Правда, правда!

Зінько. Ідіть же ви на хутір, а я піду знайду Данила. ( Виходить.)

Рибалки (починають пісню).

Ой із-за гори Та буйний вітер віє8.

Ой там удівонька } Два ц Та пшениченьку сіє. / г

Ой посіявши,

Стала волочити,

А заволочивши, | Дт Стала бога просити. / ґ

Ой уроди, боже,

Та пшениченьку яру

На вдовиних діток | д

Та и на вдовину славу. ) ^ ґ

З послідиім куплетом виходять.

Входить, Данило.

Данило. Слава богу, скінчили риболовлю, і грошей заробив доволі... Рік пройшов, як я з дому. Довго і тяжко минали дні; здавалось, і сонце ставало оддихать на небі, щоб довший день зробить, щоб важче було жить. Довгий рік минув, наблизився день повороту до тебе, моя горличко, і .муки всі, що душу так гнітили, порвались, як гнилі нитки; десь потонули — нема вже їх!.. Душа горить одним бажанням — обнять тебе!.. Серце б’ється від думки одної, коли ж тебе до нього пригорну я, почую, як і твоє заб’ється серце, замру від щастя! Що рік, що два пекельних мук перед тим щастям, перед тією радістю, яку знайду я біля тебе?.. А побравшись, сюди з тобою я вернуся знову, і тут укупці заживем ми тихо, славлячи бога, що нам поміг він пережить всі муки!.. А тут яке роздолля: степ, море і гори синіють оддаля,— мов у намітку, закутані у дим! Чудово! Очей не одірвав би! Здається, Марта сюди йде. Хороша дівчина. Вірною дружиною буде комусь.

ЯВА VI

Входить Марта. Побачивши одного Данила, трохи засоромилась і ніби хотіла зупиниться, а далі, наче з одвагою, підходить.

Данило. Здрастуйте, Марто!

Марта. Чом ти не скажеш мені «здрастуй», а «здрастуйте?»

Данило (усміхається). Ну, здрастуй!

Марта. Будь здоров, з неділею! Чого ж ти зостався — всі. пішли на хутір?

Д.а нило. Сьогодня я на варті. Не можна так покинуть, поки всього ще не прибрали.

Марта. А батька ти не бачив?

Д а н и л о. Ні.

Марта. Вони тебе шукали. (Набік.) Ох! Як серце б’ється! (Помовчавши.) І ти підеш від нас, Данило?

Данило. Піду, а потім я