Софія Юріївна Андрухович - Фелікс Австрія

Так добре біля тебе. Все життя б провести з тобою. Сплестись би з тобою стовбурами. Ходімо за мною. Іди сюди, Стефо.

Велике напруження всередині. Задушливо, гаряче. Немає чим дихати. Тисячі, тисячі разів я опиняюсь поруч із ним, тисячі разів чую його голос — він промовляє ті самі слова. І щоразу я ледве витримую.

Дотик шерехатих пучок до моїх уст. Блискавка. Торкається пальцями моїх уст. Його очі дивляться на мої уста. Стискає живіт.

«Ти так само неохайна. Заїлася, як паця». Так ніжно торкається. «Ти така ж неохайна, як я. Така ж, як я. Ми такі схожі. Ми однакові. Так добре біля тебе. Все життя».

Запах пальців. Ладан. Ванільний зварений крем. Солодкий смак на язиці. Шерехаті пальці. Розтулені уста. Не маю вже сили, не можу витримати, несила терпіти. Я безвольна, я піддаюсь, падаю, падаю, млію. Вологий язик. Шерехата шкіра.

Чому в мене таке відчуття, ніби я тебе знав завжди. І навіть ще раніше, Стефцю. Ходи-но зі мною. Господь недаремно зводить людей. Так добре біля тебе. Ти чогось вчиш мене, Стефо. Все життя би сидів тут із тобою. Прошу тебе, Стефо.

Змилуйся.

О Господи.

[…]

Розділ 11

Народи Австро-Угорської монархії святкують сімдесяту річницю народження Цісаря Франца-Йосифа І. До святкування доєднався і наш край, який в особі Цісаря Франца-Йосифа І має особливого володаря й опікуна.

Коли доля повернула так, що уламок польської Речі Посполитої, який ми заселяємо, виявився приєднаним до Австрії, то протягом ста років наш край зазнавав украй жорсткого ставлення: його винищували матеріально, пригнічували морально, занедбували його культуру.

І щойно Цісар Франц-Йосиф І у своїй великодушності належно оцінив справжню вартість для монархії цього просторого та людного, проте страшенно занедбаного коронного краю, зрозумів наші почуття й прагнення — зрозумів нашу душу.

Саме йому ми завдячуємо тим, що в Австрії до нас не ставляться, як до politisch verdächtig від народження, що разом із рештою коронних земель ми маємо рівний голос у всіх державних справах, а в себе вдома можемо вільно працювати над розвитком нашої землі. За цю ласку й довіру справедливого монарха ми йому вдячні та сповнені до нього глибокої пошани!»

«Кур’єр Станиславівський», 19 серпня 1900 року

Минулого тижня наше місто урочисто відсвяткувало 70-літню річницю народження Цісаря Франца-Йосифа І. Вже задовго до визначної дати місто почали декорувати квітами й хоругвами, тож невдовзі воно набуло незвично урочистого вигляду.

Початком святкування, що відбувалось під орудою заступника бурмістра пана доктора Конколняка, став музичний похід, участь в якому взяли залізничний оркестр «Гармонія», добровільна пожежна охорона станиславівська з Княгинина-Колонії, а також цілі натовпи мешканців міста. Похід вирушив від кошар о восьмій тридцять вечора і пройшовся вулицею Сапіжинською, де затримався перед будинком староства, далі рушив повз ресторацію «Крона», вулицею Собеського, Ґолуховського, Іссаковича, Липовою (зупинка біля генерала Бойнебурґа та фельдмаршала поручника Маловеца — і саме в цьому місці до натовпу доєдналися ми: Аделя у вузькій ясно-блакитній сукні з високою талією, цукрово-солодка від фіалкової води, Петро, трохи знервований і знеохочений такого роду подіями, та я з малим знайдою, що сидів у мене на руках, наче дресироване мавпеня, і зосереджено крутив у пальчиках пасмо мого волосся). Нас засмоктало в юрбу, наче в ріку, і понесло вгору Липовою, до будівлі єпископства.

Далі похід рушив вулицею Собеського, Казимирівською, Карпінського, Ринком (на якому затримався перед ратушею), вулицями Галицькою, Газовою, Заболотівською, Третього травня (де ми зупинились перед помешканням пана доктора Конколняка, який наразі виконує обов’язки бурмістра) — і, нарешті, вулицею Крашевського натовп повернувся до кошар.

Літня темрява згустилась навколо людської течії фіолетово-ґранатовими клубами, та негайно відступила перед світлом лампіонів, які засяяли світляками в руках збуджених містян.

На всіх кам’яницях і будинках розвівались різнокольорові (переважно — чорно-жовті) хоругви, у вікнах палахкотіли тисячі свічок, до того ж, у кожному другому вікні можна було милуватись бюстом чи портретом нашого достойного соленізанта. На ратуші, будівлі базару, аптеках Рубля та Бейля мерехтіли світляні зірки і луки. Перед вітринами з прекрасними декораціями у захваті зупинялись численні групи глядачів.

Найвигадливіше та найпишніше були прикрашені крамниця новинок «Louvre» Бальтера, гандель П’єкожа, аптеки Бейля, Мацури, Рубля, крамниці Рутковського, Войса, Зіпсера, Стахевича, Вальтера, Ґуравського. Крамниці Гальпернів були удекоровані а-ля ville de Paris та а-ля ville de Londres. Крім того, відразу ж впадали в очі барвисті та яскраві цукерні Новорольського, Ертля і Штаффа, гандель вин Єґера.

Відірвавшись від музичного походу, ми рушили на Гетьманські вали. Там теж не було де яблуку впасти. Одна по одній гучно вибухали, засвистівши, ракети. Небо розцвітало вогняними квітами, павичевими хвостами, вишитими рушниками з феєрверків.

Ми зустріли в юрбі панство Баумель. Щаслива пані Цофія — така завжди трохи неуважна, але в охайній перуці — розповіла, що нині в закладі для старців та калік роздали сто обідів міським бідним. Авіґаїль і Фрума заходились шепотіти щось ніжне малому на вушко, пестливо доторкатись до його щік і пальчиків. Він принишк і прислухався до всього, що відбувалось. Я відчувала, як насторожено стукає його крихітне серце.

«Як же ви його назвали? — поцікавилась стара Баумель. — Він же сам не сказав свого імені?»

Ми всі троє розгублено перезирнулись. А тоді Петро, зупинивши свій погляд на двох каштанах з кошлатими гривами, на яких було розтягнуто урочистий напис «Felix Austria!», спішно вигукнув:

«Фелікс! Його звуть Фелікс».

У людській гущі можна було вирізнити власника складу різних спиртів, господиню покоїв зі сніданками, продавця блаватних товарів (полотна з Кросна, сукна з Ракшави, ґудзиків та манжетів), наглядача складу будівельної деревини, майстра чоловічого взуття і взуття для гімнастики, продавчиню модних товарів та кравецьких додатків, ювеліра і дзиґармайстра, а також продавця грамофонів, патефонів та платівок, розвізника дров, скупника збіжжя, чоловіка, який доставляє лід, пана, який виписує найкращу порцеляну, антиквара й інтроліґатора[45], миловара, продавців яєць, музичних інструментів, нафти, вудженини й масарських виробів, дріжджового маґната з родиною, короля паперу та шкільного приладдя, аптекарів, продавців парасольок, торгівців прянощами і пшеворським цукром, аґента бюро подорожей «Австро-Американа», банкірів та працівників кредитних товариств, друкарень з обмеженою концесією, електротехнічних установ, кельнерів, пекарів, прачок, ткачів із механічної ткальні вовняних хусток і талесів.

На Газовій людей ставало дедалі менше, натовп порідшав. А я так і не могла позбутись враження, що впізнаю у кожному другому отця Йосифа. Щоразу мене чекало неабияке розчарування: чужі обличчя, незнайомі, порожні — від цих емоційних смикань у мене гуло в голові і зовсім не було вже сил.

На Рибній площі розкинулось ціле циркове містечко.