Френсіс Ходжсон Бернетт - Маленький лорд Фонтлерой

— Я передав вітання від вас, — сказав він дідусеві, сівши у карету. — Ви мені цього не казали, але я подумав, що ви, певно, просто забули, правда?

Граф знову засміявся, але заперечувати не став. Річ у тім, що у Фонтлероя з кожним днем спілкування міцніло переконання у щедрості і шляхетності його дідуся. Справді, хлопчик не мав ані найменшого сумніву у тому, що його дідусь — це найдобріша і найщедріша людина у цілому світі. Звісно, а що іще залишалося думати юному лорду Фонтлерою, коли злива подарунків не припинялася ані на мить — ледве встигав вимовити, як тут-таки отримував бажане. Часом це навіть розгублювало хлопчика. А граф послідовно дотримувався свого плану, згідно з яким його внук мав отримувати все чого душа забажає і робити що заманеться. Ясна річ, таку поведінку зі ще зовсім малою дитиною годі назвати мудрою, проте Седрик на диво добре давав собі раду. Хтозна, може, він і піддався би спокусі — навіть попри свою добру і щиру вдачу, якби не мав змоги по кілька годин проводити з матусею у Курт-Лоджі. Якраз матуся, його «найліпший друг», дуже делікатно й обережно допомагала йому знайти якісь орієнтири. Вони багато розмовляли, отож повертаючись до замку, Седрик забирав зі собою не тільки матусині поцілунки, але і її щирі прості поради, які так легко закарбовувалися у пам'яті.

Проте була одна річ, яка викликала здивування хлопця — та він нікому у цьому не признавався. Навіть матуся не знала, що турбує її сина. А граф тим більше ні про що не здогадувався — і це тривало доволі довго. Отож: будучи від природи доволі спостережливим, Седрик не міг не завважити, що його матуся і дідусь ніколи не перетинаються, ніколи не зустрічаються. Скажімо, коли карета Доринкуртів зупинялася перед Курт-Лоджем, то граф просто з неї не виходив. А у ті нечасті неділі, коли граф вибирався до церкви, то після літургії Фонтлероя залишали у присінку, щоб міг поговорити з матір'ю, або ж хлопчик просто з церкви їхав з нею до Курт-Лоджа. Проте кожного дня місіс Ерол отримувала із замку квіти і фрукти із Доринкуртських оранжерей. А після тих перших відвідин церкви, коли місіс Ерол довелося самій повертатися пішки додому, граф здійснив учинок, який в очах Седрика підняв дідуся просто на недосяжні висоти. Властиво десь тиждень потому, коли Седрик саме збирався навідати матусю, то перед дверима на нього замість карети чекав прегарний двомісний візок, запряжений гнідим коником.

— Це буде твій подарунок для матері, — коротко повідомив граф. — Не пасує їй ходити пішки. Отож візок для неї. Кучер буде його пильнувати. Це подарунок від тебе, зрозумів?

Фонтлерой був на сьомому небі від щастя. Йому навіть годі було щось сказати — такий був захоплений. Він ледве дочекався, доки вони доїхали до Лоджа. Матуся саме поралася з трояндами у городці. Хлопчик кулею вискочив з візка і кинувся до неї.

— Матусю, мила! — вигукнув він. — Чи ти собі уявляєш? Це тобі! Дідусь сказав, що це тобі від мене подарунок. Це твій візок — можеш їздити на ньому куди завгодно!

Седрик був такий щасливий, що місіс Ерол просто не знала що сказати. Жінка розгубилася. Вона, зрозуміло, ніяк не могла зіпсувати цієї дитячої радости, відмовившись від подарунка від особи, яка її саму трактувала наче ворога. Отож місіс Ерол довелося просто з городця сісти у візок (з оберемком зрізаних троянд у руках) і Седрик повіз її на прогулянку, захоплено розповідаючи про добре і щедре серце дідуся. У тих розповідях було стільки дитячої щирости і віри, що місіс Ерол не могла стримати теплого сміху. Вона лише обіймала свого хлопчика, притуляла до себе і тішилася, що він зумів побачити лише добре у людині, яка ніколи не мала жодних друзів.

Через кілька днів після цих подій Фонтлерой написав до містера Гобса. Лист вийшов довгенький, проте перший варіянт Седрик приніс до дідуся — аби той перевірив.

— Знаєте, з правописом у мене не дуже, — мовив він. — Тому якщо ви помітите якісь помилки — скажіть мені і я перепишу начисто.

У листі Седрик повідомляв:

Дорогий містире гобсе я хочу вам розказати про свого дідуся він є найліпший зі всіх графів і взагалі то помилка думати ніби всі графи є терани я дуже хочу аби ви зним зазнайомилися і подружилися впевнений що ви зним подружитеся він слабує на подагру і в нього болить нога але він дуже терплячий і з кожним днем я все більше його люблю та і як можна не любити такого доброго графа який робить усім добро шкода що ви не можете зним поговорити він все-все на світі знає можете що завгодно в нього спитати все відповість але в бейсбол йому ще не випадало грати а ще дідусь подарував мені поні з візком і ще чудовий візок для моєї матусі я маю три кімнати і цілу купу всяких забавок вам би напевно сподобався і замок і парк а замок такий великий що вньому можна заблудитися так каже вілкінс вілкінс то мій конюх він мені сказав що під замком є темниця а парки тут такі гарні що ви просто здивуєтеся величезні дерева олені кролики у парках і всяка дичина у лісах мій дідусь дуже багатий але він тим зовсім не пишається як ви собі гадали мені зним добре і люди тут добрі і привітні чоловіки при зустрічі знімають капелюха а жінки кланяються і часом кажуть най Господь вас благословить а я вже вмію їздити верхи хоча спершу мене добряче теліпало у сідлі коли ото попробував пустити коника риссю а мій дідусь допоміг одному чоловікові дозволив йому залишитися на фермі коли той не мав з чого заплатити оренду місіс мелон ще занесла їм вина і харчів для дітей бо вони слабували я би хотів вас побачити і ще хотів би аби матуся жила зі мною у замку взагалі я дуже щасливий коли не сумую за нею я люблю свого дідуся його всі люблять будьласка напишіть мені я буду чекати

Злюбовю ваш давній друг

Седрик Ерол

пс у темниці нікого нема мій дідусь ніколи нікого туди не запроторював

пс він дуже добрий граф його всі люблять і він нагадує мені вас

— А ти дуже сумуєш за своєю мамою? — спитав граф, дочитавши листа.

— Так, — відповів Фонтлерой, — я завжди за нею сумую.

Він підійшов