Дарунок Корній - Зворотний бік сутіні

який, долаючи сіре ніщо, поспішає до неї. На сірому ніщо кінь лишає золоті сліди, і сіре ніщо боляче кривиться, наче від опіків, та старається проковтнути сліди вершника. Та той не зважає, йому ніколи, бо він поспішає… Вершник шепоче пересохлими губами одне-єдине слово: «Земун! Земун!»

Прокинулася збентежена та зачудована красуня. Чи можна закохатися в того, кого ніколи не бачила і ніколи не чула? У того, кого створило твоє бажання та твоя уява? Але звідкись знала золотоволоса сонцесяйна, що цей чоловік гукає та шукає її… Той, кого вона сотворила щойно у сні, подарував їй ім’я, якого ніколи не знала. Вона зрозуміла мову, якої ніколи не чула, але яка була для неї такою рідною. І відтепер вона отримала дар називати те, що вона може бачити, чути, відчувати, до чого може торкатися чи просто знати, що воно існує. Навіть може називати й те, чого насправді не можна побачити чи почути, лишень відчути.

Вона тепер знала, хто вона. Вона — Земун, пражінка. Перша. І вона готова стати наступною…

Вона сиділа посередині свого острова, який нарекла Березілем, бо довкола було багато беріз і взагалі той острів саме так називався, він сам їй про це розповів, щойно вона почала розуміти його мову. Земун чекала. Свого вершника в золотих обладунках на золотому коні із золотими підковами.

І вершник примчав — величний і сильний, мужній і справжній. Пустив свого вогняного коня пастися, скинув золоті обладунки і сказав: «Земун! Моя кохана, єдина Земун. Твоє серце чекало мене, твоє серце створило мене, твоє серце подарувало моєму любов, і я більше не зміг чекати. Я примчав до тебе, моя рідна, для того, щоб тебе любити та допомагати в усьому тобі!» Він поцілував її в очі, і ті стали від щастя вологими, так з’явилася вода. Він пестив її волосся, цілував його промінчики, торкався ніжно, голубив. І жінка, яка досі на голові носила сонце, наче коштовну прикрасу, враз захотіла бути жінкою, яка має стати матір’ю. А прикрасу подарувала світу, разом зі своєю сірою наміткою. Так народилося небо і в небі з’явилося сонце.

— Як тебе звати, мій вогняний вершнику?

— Ти знаєш сама, — відказував він та цілував її долоні.

Земун підняла очі вгору. І синь з них вилилася вгору. Так небо отримало колір.

— Я називатиму тебе Сварогом, — шепотіла вона йому ніжно на вухо. — Я любитиму тебе завжди. А від великої любові народжуватиметься тільки любов…

Так з’явилося небо, сонце, вода… І ті двоє стали одним, і від їхнього шлюбу народилися діти. І першим був син…

І звали його Хаос…

— Я все зрозуміла. Гарна казка. Ваш світ колись був островом Праматері, так? Він колись називався Березіль?

— Мальво, ну в тебе й уява! Це лишень казка, і все. Розумієш? — сумно відповідав Полель.

— Я розумію. Казка-казка. Але ж усе тут дуже очевидно, ви так не гадаєте?

— Ну-у-у-у-у-у, може, трохи… — Полель тільки розвів руками.

— Йолкі-матолкі, Мальво, не все так просто насправді. Казка — це спрощена версія правдивої історії. Тож Березіль може знаходитися де завгодно — і тут, і навіть на місці теперішнього світу темних.

— Що? Ну ні. Тільки не там, бо тоді це страшна казка… Я проти.

— Проти? — Полель весело всміхався. — Ну, якщо ти проти, тоді Березіль знаходиться деінде. То факт!

Мальва хмикнула і додала:

— Ну, гаразд. Хай тому Березолю. А щодо Хаосу як? Нема казки, яка пояснює, куди він дівся. І де взялися решта богів? — не вгавала Мальва.

— Існує дуже багато казок, Мальво. У Храмі Сонця в бібліотеці Посолоня там ціла колекція. І саме для таких, як ти, зібрана. Тобто для тих, кому в дитинстві розповідали неправильні казки, або взагалі геть нічого не розповідали. Тож, коли повернешся до Яровороту, попросиш дозволу Посолоня і… Начитаєшся досхочу. І про те, як син Хаос не міг дати ради своїй бунтівній вдачі, нічого в нього не будувалося, все завжди перебувало в хаосі. І про те, як батьки теж не могли дати собі раду з сином Хаосом. Він пересварив між собою всіх своїх рідних братів і сестер. І про те, що сталося з Хаосом після того, як він став нікому не потрібен.

— Тобто його ув’язнили, так? — допитувалася Мальва.

— Ув’язнили? — перепитав Лед. — Навіщо? Хаос не вредна дитина. То у нього сутність така, він багато чого насправді створив та просто не міг тому самостійно ради дати. Тому батьки для нього заснували такий світ, де він почувається щасливим. Принаймні, про це розповідає одна зі старих легенд.

— Ну, про Білобога та Чорнобога я начувана, — випереджаючи оповідь Леда, сказала Мальва: — А що трапиться, якщо знову у Всесвіт повернеться Хаос?

— Йолкі-матолкі! Буде Хаос, Мальво. Це ж очевидно, — в’їдливо відповідав Лед. — Ані тобі ночі, ані дня, ані світла, ані темряви…

— Якась сірість, чесне слово, — задумливо розмірковувала Мальва.

— Сірість? Ну ти даєш! — заперечує категорично Полель. — Мислиш як смертна. Твоя Птаха тебе нічого не навчила, так? Хаос — батько нашої матінки Лади. Хаос — батько любові, уявляєш? Він і час сотворив. Він батько Числобога. Він створив і темряву, і морок, але він створив і день та світло.

— Морок? Тобто він батько темного безсмертного Мора?

— Так. Батько. Він і батько Знича з Яровороту.

— Ух ти. Того самого, що міст Калиновий змайстрував через ріку Забуту-Незгадану? То він ваш дядько? — дивувалася Мальва.

— Ага! Про таке в книгах не пишуть. Про таке знається від народження. Хаос — старший син Сварога. Первісток Великої Праматері. Він створив багато чого, але не зміг тому всьому дати лад… На допомогу йому прийшли інші. І ми теж з тобою, якщо хочеш, — його помічники. Ми даємо лад тому, що сотворив Хаос. По-своєму наводимо порядок, як уміємо. Зрештою, як каже наш батько, всі ми з хаосу вийшли і в хаос повернемося…

— А от щодо поділу світів та казок про це, чи, може, легенд, то мо… — почала запитувати Мальва, та Полель різко її обірвав:

— Все, Мальво. Все. Прочитаєш у бібліотеці. Ти ж читаєш прамовою, правда?

— Читаю, — ображено відповідала Мальва, — пишу і розмовляю навіть.

— Ага. Я добре тебе чую. Тому незле розмовляєш.

— Все, мислителі. Досить. Та йолкі-матолкі! Давайте перемкнемося на щось інше, — роздратовано перебив Полеля Лед. — Гайнемо, наприклад, до батькового дуба. Це цікавіше, аніж усоте слухати байки про творення світу.

9. Боривітер

Майже всі його спогади були дуже короткими та завжди болісними спалахами у свідомості. Точніше, у її залишках. Бо він проклятий. Той, кого