Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

світу[193]. 22 листопада його стан погіршився, й серце двічі зупинялося. Наступного вечора було оголошено про його смерть.

Друг Литвиненка Олександр Гольдфарб прочитав зроблену Литвиненком заяву, в якій той звинувачував Путіна в своєму вбивстві. «Ви можете змусити замовчати одну людину, — йшлося в заяві, — але протест усього світу лунатиме у ваших вухах, пане Путін, усю решту вашого життя»[194].

Литвиненко помер, так і не довідавшись, хто саме його вбив, але напередодні смерті зразки його сечі було надіслано до Центру досліджень ядерної зброї (AWE), який контролює британський ядерний арсенал. Там їх перевірили на альфа-випромінювальні елементи, які, на відміну від бета-часток, не можуть проходити крізь шкіру, але є смертельними, коли потрапляють усередину організму. Перевірка показала наявність полонію-210 — альфа-випромінювача. Якби Литвиненко помер раніше, причину смерті, можливо, так і не визначили б[195].

Після виявлення полонію британська поліція почала ретельно перевіряти пересування Литвиненка. Сліди полонію було знайдено в барі «Pine», в суші-барі, де Литвиненко обідав із Луговим і Ковтуном 16 жовтня, та на кріслі літака «Британських авіаліній», яким Луговий летів з Москви до Лондона 25 жовтня[196].

На прес-конференції в Гельсінкі, яка відбувалася наступного дня після смерті Литвиненка, але до того, як було виявлено полоній, Путін сказав, що ознак насильницької смерті тут немає й ця справа використовується в політичних цілях. Віце-прем’єр Сергій Іванов заявив, що Литвиненко мав «низький рівень інтелекту» і був схильний до провокацій. «Для нас, — сказав він, — Литвиненко — ніхто»[197].

Британія відрядила до Москви слідчих і звернулася з проханням про допит Лугового, Ковтуна та інших росіян. У відповідь Кремль сказав, що проводить власне розслідування й попросив дозволу допитати із сотню людей у Лондоні, включно з Борисом Березовським. Через півроку після смерті Литвиненка британський прокурор офіційно зажадав екстрадиції Лугового. Путін відмовив, сказавши, що Конституція Росії забороняє видавати громадян за кордон для суду, хоча Росія й підписала Європейську конвенцію про екстрадицію в 2001 році. Британці, сказав Путін, мають передати свої докази московським прокурорам і дозволити вирішити цю судову справу російській судовій системі. У грудні 2007 року Луговий, який у Росії вважався героєм, був обраний до Держдуми від Ліберально-демократичної партії. Він наполягав на тому, що МІ-5 (британська військова розвідка) сфабрикувала проти нього справу. В інтерв’ю газеті «Известия», відповідаючи на запитання про вимоги щодо його поїздки в Лондон на допити, Луговий сказав: «Чому я маю кидати все і мчати до Англії?»[198].

Іншою відомою жертвою була Анна Політковська, яка стала для світу найважливішим джерелом інформації про жорстокі злочини російського та чеченського урядів у Чечні. 7 жовтня 2006 року її було вбито чотирма пострілами в будинку, де вона мешкала, при виході з ліфта.

Потім Путін намагався применшити важливість зробленого Політковською: її смерть була «трагедією, звичайно», але її «вплив на політичне життя країни був мінімальним»[199]. Випереджаючи припущення щодо причетності влади до смерті журналістки, Путін сказав, що її вбивство «зашкодило владі набагато більше, ніж її репортажі»[200].

Протягом десяти місяців не було жодної інформації про цю справу, але в серпні 2007 року генпрокурор Росії Юрій Чайка оголосив, що заарештовано десятьох людей, які скоро постануть перед судом. Він сказав, що кілерами були чеченські злочинці, але замовляли цей злочин люди за межами Росії, аби дискредитувати російських лідерів[201]. Путін натякнув, що замовником був Березовський[202].

Коли в листопаді 2008 року розпочався судовий процес, число обвинувачених скоротилося до трьох — двох братів-чеченців, Ібрагіма та Джабраїла Махмудових, і Сергія Хаджикурбанова, колишнього майора міліції, члена організованого злочинного угруповання. Четвертого — Павла Рягузова, колишнього підполковника ФСБ — підозрювали в керівництві цією змовою, але через брак доказів йому не висунули звинувачення за цією справою, засудивши за інший злочин. Третій із братів Махмудових, Рустам, утік за кордон.

Суд тривав три місяці й завершився 19 лютого 2009 року виправдальним вироком для всіх підсудних. Багато хто вважав, що ФСБ саботувала кримінальне переслідування, зробивши вкидання інформації про особи підозрюваних, що дало можливість втекти фактичному вбивці, та не дозволивши слідчим вилучити комп’ютер з офісу Рягузова. За даними «Новой газеты», ФСБ почала стежити за Політковською влітку 2006 року, але відмовилася повідомити, що було виявлено[203].

Існували докази того, що за Політковською стежила ще одна «команда». У день загибелі журналістка робила покупки в супермаркеті «Рамстор» на Фрунзенській набережній. Прихована відеокамера зафіксувала чоловіка в джинсах і светрі та світловолосу жінку в чорному, які ходили за Політковською між полицями. Слідчі ані ідентифікували цю пару, ані пояснили, яка була її роль у цьому вбивстві[204].

Виявилося також, що зв’язки між вбивцями, ФСБ та міліцією були набагато щільнішими, аніж здавалося спочатку. Заступник редактора «Новой газеты» Сергій Соколов, який проводив власне розслідування, стверджував, що Джабраїл Махмудов був агентом ФСБ. Його з братами завербував їхній дядько, Ломі-Алі Гайтукаєв, теж агент ФСБ, який підпорядковувався Рягузову й сидів у в’язниці за замах на одного українського бізнесмена[205]. Рустаму Махмудову вдалося втекти з країни, сказав Соколов, бо ФСБ забезпечила його фальшивими документами[206].

У червні 2009 року виправдальний вирок для підсудних було скасовано Верховним судом Росії, який послався на процедурні помилки. З датою нового суду були зволікання, але «Новая газета» знайшла докази того, що Дмитро Павлюченков, очільник відділу зовнішнього спостереження Московської міліції і свідок на першому суді, був найнятий Гайтукаєвим для стеження за Політковською. Він дав убивцям її адресу та зброю і кулі, які були використані для вбивства[207].

У серпні 2011 року Павлюченкова було заарештовано й звинувачено у вбивстві Політковської. Зі стороною обвинувачення він уклав угоду: в обмін на те, що він назве замовника, йому обіцяли перекваліфікувати обвинувачення з організації вбивства на участь у ньому. Але Павлюченков так і не дав свідчень щодо замовника або того, хто заплатив за цей злочин. Володимир Маркін, речник Слідчого комітету, сказав, що «Павлюченков... засвідчив, що Гайтукаєв йому сказав, нібито замовниками... були Березовський і Закаєв»[208]. Замість пожиттєвого ув’язнення Павлюченков отримав 11 років.

Угода Павлюченкова зі стороною обвинувачення дозволила приховати слід, що вів до замовника. Даних на підтвердження офіційної версії — нібито за цим злочином стояв Березовський — немає. 20 червня 2014 року було оголошено вирок п’ятьом особам. Гайтукаєв, який наймав банду, та його племінник Рустам Махмудов, кілер, отримали довічне ув’язнення; Ібрагім і Джабраїл Махмудови — відповідно 12 і 14 років за стеження за