Володимир Миколайович Войнович - Малиновий пелікан

знання призведе її до небезпечних запитань, котрі вона поставить собі чи владі, і порівняє те, що вона взнає, з тим, що їй казали і що приховували. І тоді перед нею виникне вибір: попри знання, котрими вона оволоділа, жити, як раніше, брехати самій собі, втрачати повагу до себе, вважати себе тварюкою тремтячою, безсовісною людиною чи наважитись на якісь висловлювання або дії, котрі в країні нічого не змінять, але їй та її родині завдадуть чимало неприємностей, а то й лиха. І ось, передбачаючи все це інтуїтивно, людина заплющує очі і затуляє вуха, кажучи собі: нічого не хочу знати, бачити чи чути, що ускладнить моє життя, зробить його незатишним та небезпечним.

Про кохання, шлюб та шлюб поза коханням

Небажання Зінулі знати правду про те, що робить чоловік, знаходячись поза домівкою, повернуло мої думки ще ось в якому напрямку. Коли я був молодшим, і тілесний потяг мене дуже непокоїв, я багато думав про те, як потужно статевий інстинкт керує нашими думками та діями. Підштовхує нас іноді на шляхетні вчинки, але частіше – на безглуздя, підлоти та зради. Людство не знайшло можливості гармонійного співіснування чоловіків та жінок. Більшість людей, беручи шлюб за вподобанням, сподіваються на щастя удвох та покладають надію, що їм вистачить одне одного на все життя. Через певний час виявляється, що ці надії були ілюзорними, і йому хочеться отримати трохи задоволення осторонь, вона не проти того ж, і це бажання настільки сильне, що вони забувають про свої дошлюбні уявлення про подружню вірність, про свої заприсягання одне одному. Родина перетворюється на союз двох зрадників.

Я гадаю, що дев’яносто дев’ять відсотків чоловіків і майже стільки ж жінок, хто більше, хто менше, спокушаються «стрибнути в гречку», а подумки це чинять усі сто відсотків. Чоловіки та жінки зраджують одне одного, кажуть одне одному неправду, це роблять навіть люди, які, власне, брехні ненавидять і в усьому іншому скрупульозно чесні. Якби люди погодилися з думкою, що вони такі, які є, що така їх природа, на котру треба якось зважати, що потрібно створювати якісь інші норми співжиття… Але які?

Дехто намагається такі норми встановити для себе, створює сексуальні комуни, троїсті спілки, обмінюється дружинами та чоловіками й щось ще, на кшталт цього, але це суперечить їхньому ж інстинкту власника, природженим ревнощам та майже неминуче призводить до важких психічних наслідків. Були люди, які особисто свідомо та значно ухилялись від загальних засад поведінки у шлюбі. Жан-Поль Сартр та Симона де Бовуар, які зійшлися у ранній молодості, одразу умовились, що будуть разом і одночасно матимуть сексуальну свободу, але з неодмінною умовою – ніяких таємниць одне від одного. Так і прожили усе життя. У нього були коханки, у неї коханці, вони одне від одного не приховували ні фактів, ні подробиць. Деякі його полюбовниці були її любасками, вони жили спільною родиною, ділились між собою враженнями та деталями. Але й тут без неправди не обійшлось. Тому що одне одному вони не брехали, а спільним коханкам доводилось, бо ті, хоча й відійшли від узвичаєних моральних норм, але все ж якісь бар’єри здолати не могли. Так Симона та Жан-Поль жили як риба з водою до самої смерті, будучи з точки зору загальної моралі жахливими збоченцями і залишаючись в усіх інших сенсах чесними людьми.

Лев Ландау намагався встановити схожі правила в своїй родині, але це вдалось йому лише наполовину, він кохався, з ким хотів (а хотів він з усіма), і майже на очах дружини Кори. Їй дозволяв поводити себе так само, до чого навіть настирливо спонукав, але вона наданою їй свободою не користувалась і це призвело її до психічних розладів. Подейкують, що Ландау, домагаючись чергової жінки, був не надто у собі впевнений. Один з його друзів розповідав мені, що якось вони з Львом Давидовичем лаштувались разом на побачення з незнайомими дівчатами і Ландау перед виходом з дому приколов на піджак золоту Зірку Героя Соціалістичної Праці. Приятель здивувався: «Навіщо?» – «Розумієш, – пояснив Ландау, – на свої зовнішні чари я не надто сподіваюсь, а пояснювати якійсь хвойді, який я великий вчений, безглуздо. Вона не зрозуміє, або не повірить. А Зірка буде переконливим доказом».

Між іншим. Більшовики глузували над невігласними селянами, серед яких ходила чутка, що радянська влада готується оголосити жінок спільними. Більшовики казали, що такі уявлення вселяють людям вульгаризатори марксизму, котрий нічого подібного не припускає. Енгельс у якомусь своєму творі писав (передаю не дослівно, а як пам’ятаю та близько за значенням), що в буржуазному суспільстві дружини й так давно спільні, але буржуї, в своїй більшості облудники та святенники, не бажають визнавати очевидне. Так ось, у суспільстві майбутнього, вільному від лицемірства та святенництва, доступ усіх чоловіків до усіх дружин буде визнано природним та законним. Статевий інстинкт штовхає людей на агресію, злочини та війни. Позитивною характеристикою чоловіка вважається поняття «чоловік з яйцями», проте декому ці додатки ускладнюють життя. І якби лише їм самим. Недаремно вигадана кастрація для нездатних впоратись зі своєю похіттю сексуальних маніяків. Було б добре, якби цій процедурі піддавали схильних до тиранії та найбільш войовничих політиків, вождів і полководців. Великих війн можна було б уникнути, каструвавши правителів на зразок Наполеона, Гітлера, Сталіна. Можливо, навіть взагалі усіх претендентів на найвищий пост слід піддавати цій процедурі.

До речі, про Сталіна. Мене часто запитують, чим можна пояснити незгасну любов нашого понівеченого народу до цього масового чикатіли, який тридцять років тримав країну в злі, убогості, рабстві та страху. Незнанням? Мало про нього сказано та написано? Достатньо того, аби хоч трохи мисляча людина прочитала, здригнулася від жаху та прокляла цього ворога людства.

– А все ж таки, – каже Зінуля, – при Сталіні був порядок. Ви зі мною погоджуєтесь?

– Еге, – відповідаю я, і знову сліпці сватають мене.

Зінуля мене розворушила вкотре:

– Петро Ілліч, прокидайтесь!

Я кажу:

– Що? Знову щось захопили?

– Та що ви все захопили, захопили. Нічого не захопили.

– А якщо не захопили, навіщо мене будити? Ви ж медик і маєте знати, що переривання сну дуже шкідливо для організму.

– Ну, вибачте, я нізащо не будила би, але тут така справа, така справа…

– Та яка може бути справа важливіша, аніж спокійний сон?

– На жаль, може бути. Ви знаєте, що доки ви спали, у нас Перодер зник?

– Що? – кажу. – Зник? І це що, дуже важливо?

– А по-вашому, що Перодер зник, це не важливо?

– Ну, важливо, важливо, – бовкнув