Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського

потяг до лісів не виправдовує, а хіба що пом’якшує твою провину. До однієї і тієї самої мети ведуть різні шляхи, і – повір мені, – хоч ти покинув протоптаний багатьма битий шлях, ти йдеш кружною стежкою до тієї ж таки честолюбної мети, якою ти, за твоїми словами, буцімто знехтував. Однак і твої довільні студії, і самота, і байдужість до людських справ незмінно ведуть тебе до слави.

Франческо

Ти заганяєш мене у глухий кут. Я міг би й вислизнути, але часу обмаль, а обговорити ще багато всього треба, тож, коли твоя ласка, перейдімо до решти.

Августин

У такому разі, все своєю чергою. Про обжерливість у нас мови не буде, оскільки ти анітрохи до неї не схильний – хіба що виб’є тебе з колії приємна гулянка у колі друзів, на якій забуваєш про помірність. Але з цього боку я не вбачаю небезпеки, бо, варто тільки тобі вирватися з міста і повернутись до тихого сільського життя, такого роду розваги враз припиняються. У віддаленні від них, як я помітив, ти живеш у такий спосіб, що твоїй стриманості і поміркованості я щиро радію, і, зізнаюся, в ній не можуть зрівнятися з тобою ні твої особисті, ні наші спільні друзі. Не згадуватиму також гнів, бо хоча ти частенько палаєш ним, завдяки твоїй вродженій лагідності ти зазвичай негайно опановуєш себе, пам’ятаючи пораду Горація:

Гнів – це шаленості мить. Своїм духом керуй; а попустиш —

Сам під батіг його підеш, тому загнуздай його, спутай.[69]

Франческо

Так, ці слова поета і численні подібні поради філософів були мені на користь, але, зізнаюсь, найбільше допомагала думка про стислість відведеного нам часу. В оскаженінні марнувати на ненависть до людей нечисленні дні, які ми залишаємось серед них, у цьому світі? Аж настане останній день, він згасить полум’я в людських серцях, покладе край ненависті, і якщо смерть – найгірше, що ми зичимо недругу, наше зле побажання здійсниться. Та який сенс квапити інших? Щоб самим проґавити кращу частку швидкоплинного часу? Чи варто нам завдавати собі та іншим людям прикрощів і смертельної туги, марнуючи на це час, так ощадливо відміряний нам на скромні радощі сьогодення і на роздуми про життя майбутнього віку? І настільки підтримували мене такі роздуми, що я здатен був вистояти під натисками гнівних почуттів, і якщо навіть десь не встояв, то одразу підвівся. Не без того, звісно, що пориви гніву часом охоплюють мене.

Августин

Поза сумнівом, такі пориви здатні перекинути і твій і чужий човен. Тож, якщо ти не осягнув принципи стоїків, що обіцяють цілковито викоренити всі недуги душі, вдайся, принаймні, до засад перипатетиків, що їх послаблюють. Втім, залишмо наразі цей предмет, щоб згадати про значно більшу небезпеку, що вимагає від тебе набагато більшої обачності.

Франческо

Боже милостивий! Що ж залишається іще небезпечнішого?

Августин

Чи не умліваєш ти від жару любострастя?

Франческо

Часом пекучий цей жар змушує мене гірко пошкодувати, що я не народився геть нечулим. Я волів би радше бути безсердим каменем, ніж пускати в своє серце сластолюбні потяги.

Августин

Отже, ти мав би знати, що найбільше відволікає тебе від роздумів про божественне. Бо хіба ж не наказує нам небесне вчення Платона викорінювати з душі плотські потяги і виганяти з неї сластолюбні видіння, щоб вона, через споглядання божественних таємниць, якому сприяють роздуми про власну тлінність, підносилась чиста і вільна. Ти знаєш, про що йдеться – засади добре знайомі тобі за книгами Платона, які ти, за недавнім твоїм свідченням, так ретельно вивчав.

Франческо

Я вивчав їх, зізнаюся, з палкою надією і неабияким завзяттям; але незвичність чужої мови і поквапний від’їзд викладача[70] змусили мене облишити цей намір. Проте згадане тобою вчення мені добре знайоме як за твоїми власними творами, так і за свідченнями інших платоніків.