Солен Ніра - Академія Арканум, Солен Ніра

— Ти правий, — я нарешті сказала, коли зрозуміла, що вже не можу стояти осторонь від того, що між нами відбувається. — І ти також знаєш, що це не просто так.

Нолан не відповів одразу. Він просто подивився на мене, а потім його погляд став м’якшим, і він зробив крок назад, залишаючи трохи простору між нами.

— Так, ти права. Це не просто так, — він глянув на мене знову, і тепер у його погляді була не лише рішучість, але й певна теплота, яку я не могла не помітити.

— Ми обоє знаємо, що це буде непросто, — продовжила я, хоч і намагалася триматися спокійно, хоча серце шалено билося в грудях. — Але ми на це готові?

Нолан кивнув, його очі змінилися — стало видно, що він відчуває, наскільки важливим є цей момент для нас обох.

— Я готовий, Ясемін. Я готовий до того, щоб разом пройти цей шлях. Хоча я й не можу точно сказати, куди він нас приведе. Але я хочу пройти його з тобою.

Я глибоко вдихнула, відчуваючи, як мої думки та емоції почали змішуватися. Я не була готова до всього цього, але вже не могла повернутися назад. І, може, не хотіла.

— Тоді давай разом дізнаємося, куди цей шлях веде. — Я трохи усміхнулася, сподіваючись, що це дозволить розрядити напругу, яка була навколо нас.

Нолан усміхнувся у відповідь, і цього разу його усмішка була щирою, без будь-яких натяків на холодність або відстороненість.

— Ось тепер ми точно на правильному шляху, Ясемін.
— І я сподіваюся, що цей шлях нас здивує, — я сказала, відчуваючи, як все в моїй душі починає по-справжньому змінюватися. Як би я не намагалася зберігати холоднокровність, але серце все більше і більше віддавало себе цьому зв’язку. Всі мої слова звучали трохи розгублено, але в глибині я розуміла, що це може бути справжнім початком чогось важливого для нас обох.

Нолан відкинув один крок назад, обережно повернувши голову, і подивився на мене з тією ж відстороненою спокійністю, яку я давно вже звикла бачити в його очах, але тепер вона була м’якшою, менш дистанційованою.

— Чи справді ми готові до цього, Ясемін? — його голос звучав серйозно, але з якоюсь ледь помітною теплотю в тону, яка зовсім не схожа на те, до чого я звикла від нього. Це був новий Нолан, і я ще не була готова до того, що він міг стати таким, яким він зараз був.

Я зробила крок до нього, не відчуваючи ні найменшої нерішучості

— Я не знаю, чи готова я до всього, що буде далі. Але я готова пройти це з тобою, Нолан, — відповіла я тихо, спостерігаючи за його реакцією.

Я знала, що всі ці солодкі слова сказані не для того, аби почати любити мене щирим коханням. Я потрібна йому як річ у якійсь незрозумілій грі. Я це знала. І я була готова обманювати себе лише заради секундних насолод поруч із ним. 

Він неодноразово повторював мені, що хоче пройти шлях разом, але не як закохані. І всі мої думки помилкові. Але як мені донести цей сенс серцю?

Він трохи затримав погляд, а потім, як ні в чому не бувало, повернувся до мене й витягнув руку. Його пальці мимоволі стиснули мою руку, і я відчула той самий магнетизм, який я не могла ігнорувати.

— Я теж готовий, — його слова прозвучали знову тихо, але вони вражали мене тим, як вони прості, але мали силу.

Я ще раз поглянула йому в очі, відчуваючи, як усі мої сумніви розсіюються, хоча й не зовсім. Знову було важко прийняти всю цю ситуацію, але я не могла заперечити — він був правий.

— Так, давай рухатимемося вперед. Поки що це просто кроки, але хто знає, що буде далі, — я промовила це з усмішкою, хоча сама не була на сто відсотків впевнена в тому, що це точно буде правильний шлях. Але інтуїтивно я відчувала, що це той самий момент, коли ми повинні бути разом.

Нолан усміхнувся, знову подивившись на мене з певною відстанню, але тепер її було менше.

— Це не просто кроки, Ясемін. Це вибір. І я вибираю йти цим шляхом разом із тобою, навіть якщо він може бути несподіваним.

Я кивнула, вперше відчуваючи, що цей вибір не тільки важливий, але й дуже непростий. Проте щоразу, коли я відчувала його присутність поруч, я все більше і більше розуміла, що це був правильний вибір.

— Тоді вперед, Нолан, — я посміхнулася, відчуваючи, як його рука відчуває мою долоню. Цей простий жест змусив мене відчути, що ми обидва йдемо у правильному напрямку. І хоча я все ще була переповнена сумнівами, я більше не боялася того, що ми можемо пережити разом.

Він кивнув і, здається, відчував те саме. Я відчула, як щось важливе змінюється між нами. Це не була просто гра, це була реальність, яку ми не могли ігнорувати.

— Час покаже, що нас чекає далі, — сказав Нолан, і в його голосі не було вже такої відстороненості. Це було більше, ніж просто рішення. Це був початок того, чого ми ще не знали.

І хоча я не могла точно сказати, що буде далі, я відчувала, що вже не хочу відступати. Ми обидва зробили вибір, і цей вибір був важливим. Тому ми пішли вперед, крок за кроком, хоча шлях, який ми тільки почали, ще не мав визначених меж.