Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

— Я й так удома.

— У батьківському домі ти коли була?

— Мамо, я приїду.

— Коли? Ти хочеш моєї смерті!

Після подібних діалогів Ляна відчувала себе вичавленою, як лимон. Часом вона справді думала, що поводилася надто егоїстично щодо батьків. Проте Євген запевняв, що ті повинні врешті усвідомити, що їхня маленька доня виросла і створила власну сім’ю. Кілька разів Ляна намагалася поговорити з мамою, проте Маргарита Сергіївна залишалася непохитною. Тато зайняв нейтральну позицію, хоч іноді дівчина відчувала його напруження, коли мова заходила за Євгена.

 Молоді батьки нетерпляче чекали поповнення. Останнє УЗД показало, що народиться дівчинка. Ім’я вибрали швидко – Соломія.

— Так звали мою бабусю, — усміхаючись, сказав Євген, вішаючи зірку на верхівку ялинки.

Ляна хотіла відповісти, що він розповідав про це вже сотню разів, проте змовчала. Вона докладала всіх зусиль, аби нічого не зіпсувало свято.

— Дуже гарне ім’я, — вона подала чоловіку ще одну іграшку. — Я впевнена, що вона тебе дуже любила.

Євген мовчки кивнув, занурений у власні спогади. Дівчина сіла у крісло, притримуючи округлого живота, і з ніжністю глянула на коханого.

— Розкажи.

Лікар постійно наголошував, що Євгену необхідно тренувати пам’ять, пригадуючи моменти з минулого, обговорюючи різні ситуації або прочитані книги. Його стан погіршувався, проте лікування дещо сповільнювало розвиток хвороби.

— Бабуся Соломія була дуже доброю, — почав Євген, вішаючи на ялинку скляну кульку з позолоченими візерунками. — Вона жила в селі, у невеличкому будинку біля річки. Щоліта я приїжджав до неї на канікули. Вона завжди варила для мене борщ і пекла пиріжки з маком. Пам’ятаю, як ми ходили на город збирати овочі. Вона розповідала, що її ім’я означає «мирна». Малому мені це здавалося дивним. Як може людина бути мирною?

— Це гарна якість, — усміхнулася Ляна. — Особливо у світі, де так багато неспокою.

Євген повісив останню кульку на ялинку і обернувся до дружини. Його очі були сповнені ностальгії, але в них уже проступала тінь втоми.

— Вона була для мене прикладом. Я завжди мріяв, щоб у мене була донька, яка носитиме її ім’я.

Ляна відчула, як теплий клубок ніжності розливається у грудях. Вона поклала руку на живіт тієї миті, коли маля штовхнулося.

— Наша Соломія буде найщасливішою дівчинкою на світі, — сказала вона, дивлячись на чоловіка.

Євген підійшов і присів біля її ніг. Він поклав голову їй на коліна, і Ляна почала легенько перебирати його волосся.

— Хочу, щоб ти знала, — тихо сказав він, — що я завжди буду поруч.

Ляна заплющила очі, намагаючись стримати сльози.

— Ми разом, Женю. Ми завжди будемо разом.

Перед святвечором у квартирі панувала особлива атмосфера. Ляна прокинулася з гарним настроєм. Їй вперше за останній тиждень вдалося виспатися. На душі було якесь передчуття, проте чи було воно добрим, чи ні, дівчина не розуміла.

Євген від ранку сидів у кабінеті. Ляна не хотіла його турбувати. Вона витягнула з верхньої полиці шафи подарунок і поклала його під ялинку. Там уже стояло кілька красивих коробок, перев’язаних бантами.

— Сюрприз від Санти? — спитала у самої себе дівчина, радісно всміхаючись.

Вона заходилася накривати святковий стіл. В її родині завжди намагалися дотримуватися традицій, на відміну від Євгена. Той провів значну частину дорослого життя за кордоном. Він любив пригадувати безтурботне дитинство у селі, проте жодного разу не розповідав про свої студентські роки. Чоловік вдало оминав будь-яку тему, пов’язану з тим відрізком часу.

— Ти любиш ці університетські будні, бо в них є я, — жартував Євген.

— Ну, якби ти був у моїй ситуації, то твоя кохана була б уже пенсіонеркою.

Чоловік засміявся:

— Лише не кажи це своїй мамі.

Євген об’їздив багато країн. Найбільше затримався у Штатах, що й позначилося на його легкій байдужості до українських звичаїв і традицій. Принаймні так думала Ляна. Проте вона поклялася самій собі, що донесе коханому всю суть свят.

Дівчина поклала на стіл дідух і глиняну макітру з кутею, пампухи та мариновані гриби. У духовці допікалася риба. Ляна хотіла перевдягнутися, та все ж вирішила спочатку зайти до Євгена. Тихо прочинивши двері, вона застала чоловіка біля вікна. Він стояв у напівтемній кімнаті і зосереджено на щось дивився.

— Любий? — покликала Ляна, але той не відізвався.

Дівчина підійшла ближче. Здавалося, Євген її не помічав. Його погляд був спрямований на вулицю. Ляна спробувала розгледіти, що привернуло його увагу, проте не побачила нічого дивного. Вона торкнулася руки чоловіка і той зрештою перевів на неї погляд.

— Він тут… він тут…

— Про кого ти кажеш? — стурбовано запитала Ляна.

Євген схопився за голову і знову глянув у вікно.