Alina Pero - Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero

Я стояла на набережній, дивлячись, як хвилі ледве відчутно торкаються берега, і відчувала, як щось у мені теж стихає. Кирило пішов. Просто розвернувся й пішов, як і казав, що зробить.

Я мала б почуватися легше. Він дав мені зрозуміти, що не може дати більше, ніж уже дав. І все ж…

Я провела рукою по обличчю, намагаючись зібратися. Вітер легенько розвіював моє волосся, а в голові кружляли його слова.

"Ти сильніша, ніж думаєш."

Чому він сказав це? Він хотів, щоб я рухалася далі? Без нього?

Я заплющила очі, згадуючи його погляд. Він був твердий, навіть трохи холодний, але… в ньому було щось іще. Щось, чого він не сказав уголос.

Може, я просто надумую?

Може, насправді йому було байдуже.

Я глибоко вдихнула, відчуваючи, як груди стискає від розгубленості.

Якби мені було байдуже, я б зараз не стояла тут, на цьому місці, де ми щойно говорили. Не думала б про нього. Не аналізувала кожне слово, кожен жест.

Коли я взагалі почала так сильно хвилюватися про нього?

Здається, це почалося ще тоді, коли він несподівано з’явився в моєму житті. Коли допомагав, підштовхував мене вперед, змушував бачити більше, ніж я сама хотіла помічати.

Але тоді я сприймала його як щось постійне. Як ту людину, яка просто є. Я не замислювалася, ким він стане для мене згодом.

А тепер…

Я сіла на лавку, обхопивши руками коліна.

Що мені робити?

Чекати, поки він повернеться? Але він ясно дав зрозуміти, що не повернеться.

Забути? Складно.

А якщо…

Я дістала телефон і відкрила наш чат.

Жодного нового повідомлення.

Моє серце стиснулося.

А якщо я напишу йому першою?

Що сказати? «Привіт, ти впевнений, що хочеш зникнути з мого життя?»

Смішно. Безглуздо.

Я вже збиралася заблокувати екран, коли телефон тихенько завібрував.

Я завмерла.

Але це було не від Кирила.

«На добраніч, Сашо :)»

Ярослав.

Я подивилася на екран і раптом відчула, як у грудях щось обривається.

Ярослав – добрий, турботливий, той, хто хоче бути поруч. Але не він зараз заповнював мої думки.

Я зітхнула.

Чи була б я щасливою з ним?

Можливо.

Але чи було б це тим щастям?

Я видихнула, закрила очі на мить, а потім вимкнула екран.

Мені потрібен був час.

І тільки одне я знала напевно – Кирило мені був зовсім не байдужий.