Марі-Анна Харт - Тіні забутих гріхів, Марі-Анна Харт

Розділ 14

Хантер приходив до тями. За своє життя ніхто не смів стріляти в нього з транквілізатора, і тепер кожен рух давав про себе знати болем. Його тіло запалало від люті, але була ще одна емоція, яку він не міг ігнорувати — страх. Думки металися в його голові, він був готовий розірвати кожного, хто наважиться наблизитись. Але в той же час він відчував, те, що не міг собі пояснити і навіть боявся зізнатися — страх за Бакстер.

Коли бійка почалась, він втратив контроль. Думка про те, що її можуть поранити, охоплювало його хвилюванням, якого він не міг позбутися. Зараз він тут, у темниці, і не знає, що з нею сталося.

Хантер не одразу зрозумів, що він не сам. Коли його погляд зупинився на Ікарі, що сидів на стільці неподалік, лють вибухнула знову. Він намагався накинутися на нього, але кайдани на руках міцно тримали його.

— Заспокойся, немає причин для нового конфлікту, — холодно мовив Ікар.

— О, ти думаєш, що тобі це зійде з рук? — рикнув Хантер, не стримуючи агресії.

— Мені шкода, що я вистрілив у тебе з транквілізатора. Це не була найкраща ідея, але бійку потрібно було зупинити, — відповів Ікар, не зрушивши з місця.

— Де Бакстер? — голос Хантера став різким, ледве стримуваним.

Ікар підняв брову, не поспішавши з відповіддю.

— Поняття не маю, — сказав він. — Вона десь в лісі, повернеться, коли заспокоїться. Тільки дурень буде намагатися її зловити, коли вона в такому стані.

Хантер скривився від гніву, але знав, що зараз йому нічого не вдасться.

— Вона поранена, її потрібно оглянути, — Хантер глухо сказав, намагаючись стримати свій голос, який був знову наповнений тривогою.

Ікар повільно похитав головою, зберігаючи спокій.

— Ну тут ти помиляєшся, — відповів він, майже не зрушивши з місця. — Бакстер ніколи не підпускала до себе лікаря, і навряд чи підпустить тепер.

— Чому? — Хантер не міг зрозуміти, чому вона може так чинити в такій ситуації.

Ікар знизав плечима, його обличчя залишалося нейтральним.

— Цього я теж не знаю. Вона має свої причини, і не завжди вони зрозумілі навіть тим, хто близько її знає.

— Мене більше цікавить дещо інше, — Ікар прокинувся від своїх думок, спрямовуючи погляд Хантера. — Чому, коли ти міг втекти, ти не втік, а замість цього вирішив втрутитися в бійку, яку почала Бакстер?

Хантер глянув на нього, ніби зважуючи, чи варто відповісти. Потім, злегка посміхнувшись, він відповів спокійно:

— Це тебе не стосується.

— Можливо і так, — знизав плечима Ікар

— Забирайся, якщо ти вже все сказав, — Хантер з невдоволенням глянув на Ікара, втомлений від цих розмов.

Ікар піднявся з місця, але зупинився на мить, відповідаючи:

— Через годину тебе знову навідає лікар. Ти отримав пару нових  поранень.

— Мені він не потрібний. Можеш не відправляти його

— Слухай, давай сьогодні без проблем. В мене й так їх вистачає, — відповів він, дивлячись на Хантера з важким поглядом.

— Де твій альфа? — Хантер не міг стримати сарказму, дивлячись на Ікара. — Він спеціально мене тут тримає і навіть не спуститься привітатися?

Ікар поглянув на нього з холодною посмішкою, не піддаючись на провокацію.

— Ти тут через свою дурість, — коротко відповів він, схрещуючи руки на грудях. — А Архант зараз не на місці. Завтра він планує повернутися і одразу поспілкується із тобою.

Хантер на мить замовк, але з його погляду було видно, що він ще не заспокоївся. 

— Що ж, — пробурмотів він, — побачимо, як він вирішить розмовляти зі мною.

Ікар не змінив виразу обличчя, лише трохи нахилив голову, ніби оцінюючи ситуацію.

— Завжди є вибір, Хантер. Ти можеш або співпрацювати, або виявити ще більше дурості. Ти ж розумієш, що це тобі не допоможе.

— Я сам вирішу, як поводитися, — Хантер не зміг утриматися від різкості у відповіді.

Ікар не сказав більше ні слова, лише поклав руку на двері та пішов, залишаючи Хантера в темряві кімнати, сповненого роздумів та незадоволення.

Через годину двері відчинилися, і до кімнати увійшов лікар — той самий чоловік за 60. Як тільки Хантер побачив його, його погляд став холодним і жорстким.

— Ти знаєш, хто я? — його голос був низьким і злий. — Якщо ти навіть спробуєш підійти до мене, то рано чи пізно заплатиш за це життям.

Лікар зупинився на місці, не наважуючись зробити крок до нього. Він спостерігав за Хантером з виразом спокійної обережності, хоч і не показував жодної тривоги.

— Я знаю, хто ти, — сказав лікар, не відступаючи. — Але якщо рани не обробляти, може початися зараження, і наслідки будуть не найкращі. Речовина із транквілізатора ще досі в твоїй крові, і вона блокує зцілення. Тому краще дай мені обробити твої рани.

Хантер зиркнув на лікаря, його гнів не вщухав, але розум почав знову працювати. Він не міг дозволити собі залишити рани без лікування, якщо не хотів погіршити ситуацію. Він стискав зуби, але зрештою, не відповідаючи, злегка відкинувся на ліжку,  даючи лікарю зрозуміти, що той може діяти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍