Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 26. Ліда знайомиться з чаклуном у кав’ярні

Ліда не хотіла виходити заміж. Вона зневажала чоловіків і людей в цілому й мріяла стати дуже могутньою та відомою чаклункою у світі магії. Однак, батько їй пояснив, що всі темні чаклуни мусять одружуватися з людьми, щоб жити коштом їх енергії. Вона вибрала досить працьовитого, спокійного та не дуже розумного хлопця з сусіднього села й через два місяці після знайомства вони відгуляли гучне весілля. Через рік в неї народився син, а ще через п'ять — донька. Обидві дитини прийшли в цей світ без магічних здібностей, чим викликали велике роздратування та розчарування жінки. Ліді доводилося жити досить непримітно та працювати у місцевій школі. Час від часу вона з задоволенням  витягувала життєві сили зі свого чоловіка, дітей, та з дітвори, яку навчала. Діти часто хворіли, а у чоловіка не було сил. Втім, це не викликало ніяких підозр в оточення. 

Одного разу Ліда надумала навідатися до брата, з яким давно вже не спілкувалася. Вона залишила дітей на чоловіка та вирушила в дорогу. Дівчина вийшла з автобуса на центральній площі міста Кропивницький й вирішила трохи взяти енергії з людей, що ліниво прогулювалися навколо. Це був погожий вихідний день й на небі не виднілося ні хмаринки. Вздовж вулиці снували натовпи перехожих. Молода чаклунка легко змішалася з народом та почала розважатися. Ось повз неї пробігла маленька струнка жвава блондинка в жовтому плащі, ненароком торкнувшись плеча Ліди. Дівчина поспішила далі, не підозрюючи, що в цю мить «подарувала» чаклунці рік свого життя. Попереду, не поспішаючи, йшли закохані, міцно тримаючись за руки. Раптом вони почали сваритися та з’ясовувати стосунки. Ліда задоволено посміхнулася. Вона взяла по кілька місяців життя з кожного. 

Наступної миті молода жінка помітила невеличку затишну кав’ярню на розі й вирішила там посидіти, щоб випити чашечку кави. В селі, де вона проживала, не було заведено ходити по кав’ярнях. Гріх було зараз не скористатися такою можливістю. Жінка зайшла в тісне приміщення з низькою стелею та стінами з червоної цегли. Складалося враження, що це покинута недобудована будівля, яку просто зайняли під кав'ярню, навіть без ремонту. 

Не вагаючись, Ліда зробила замовлення та сіла у найвіддаленіший куток кімнати. На її подив до неї відразу підсів молодий чоловік, якому на вигляд було не більше тридцяти років. Він широко посміхнувся, показуючи гострі, ніби заточені та схожі на ікла, білі зуби. 

— Розважаєшся, а-а? — запитав він, продовжуючи посміхатися та дивно розтягуючи слова. 

— Що? — здивовано перепитала Ліда. — Ви про що?

— Я ж бачу, що ти-и одна з наших. Я слідкував за-а тобою на вулиці. Ти непогано спрацювала з парою-у закоханих. А то дивитися гидко-о на всі ці-і людські ніжності-і та любов, — протягнув, як проспівав, чудний чоловік. 

Очі Ліди майже вилізли на лоба від почутого. Виходило, що вона зустріла подібного собі чаклуна. Проте, дівчина розуміла, що це могло бути й досить небезпечно для неї. 

— Скільки-и тобі років? — продовжив, у тій самій дивній та повільній манері, запитувати чоловік. 

— Двадцять шість, — спокійно відповіла Ліда, не розуміючи нащо це йому. 

— В тебе, безперечно, є здібності-і та немає-є навіть базового навчання. Складні речі ти не-е-е потягнеш. Я бачу, що ти самоучка, та-а-а-к? 

Ліда кивнула й невпевнено сказала: 

— Мене лише батько навчав. Але хіба ще десь цьому можна навчитися? 

Молодий чоловік проігнорував її питання й знову продовжив: 

— Я не-е бачу персня на твоє-є-му пальці, чому? 

Ліда знизала плечима, бо не розуміла про що він взагалі говорить. 

— А між ти-и-м без нього ти скоро постаріє-є-ш і помреш. Ти бачила перстень на-а якому зображено лева з крилами у-у свого батька? — Ліда ствердно кивнула, а він провадив далі: 

— Послухай, у-у мене вільних перснів на жаль немає-є, але ти можеш забрати одного у-у свого батька. Головне, пам’ятай, ти мусиш це-е зробити найближчим часом, але не-е пізніше ніж тобі виповниться тридцять три роки-и! Якщо ти цього не-е зробиш, то перетворишся на-а попіл! І візьми мою візитку, я можу допомогти-и тобі навчитися магії. Проте, це не-е буде безплатно, — він різко, по свинячому реготнув. Вочевидь, його розсмішила сама думка про те, що хоч щось в цьому житті може бути задарма. — Кожне заняття вартуватиме тобі-і рік людського життя. Якщо будеш старанно вчитися, то я зроблю тебе-е своєю помічницею. А в майбутньому може навіть подарую окреме маленьке королівство. Я бачу в тобі-і могутній потенціал. Тебе чекає-є велике майбутнє.

Молодий чоловік різко встав і, не промовивши більше ні слова, вийшов, залишивши приголомшену Ліду в глибоких роздумах.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍